Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави

Організація стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки з реалізації прийнятої геополітичної моделі держави [2] суттєво утруднюється у зв’язку з недостатньою розробленістю теоретичних основ стратегічного планування, які можна було б використати у сучасних умовах розбудови держави. Серед дослідників цього напряму існують суперечливі погляди щодо понятійно-категоріального апарату та використання методології стратегічного планування, комплекту базових концептуальних документів, що визначають реформування і розвиток Воєнної організації та правоохоронних органів держави.

У системі забезпечення національної безпеки України досі не розроблена концепція та методологія стратегічного моніторингу та аналізу у сфері забезпечення національної безпеки, зокрема не сформовано систему показників та критеріїв, відсутні конструктивні моделі та методики оцінювання ефективності державної політики забезпечення та просування національних інтересів. До того ж самі національні інтереси на державному рівні не систематизовано, визначено лише їх пріоритети [1, 2], що спричинюватиме значну частку суб’єктивізму в оцінюванні ефективності державної політики забезпечення національної безпеки держави. Потребує удосконалення також науково-методичний апарат обґрунтування варіантів стратегічних рішень у сфері національної безпеки та прогнозування можливих негативних наслідків застосування цих рішень у визначених сферах.

Необхідність удосконалення стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки, крім того, обумовлена багатоваріантністю та неоднозначністю змін, що відбуваються, неможливістю точно спрогнозувати розвиток подій та стратегій основних політичних акторів у майбутньому, високим динамізмом трансформацій у Воєнній організації та правоохоронних органах держави, які мають протидіяти появі нових викликів, загроз, ризиків, бути адекватними змінам у геополітичній ситуації та здатними функціонувати в нових умовах. Асинхронність та відсутність системності, необхідної скоординованості дій в реформуванні складових сектору безпеки, недостатня наукова обґрунтованість механізмів державного управління в цій сфері та недосконалість чинного методичного та інформаційно-аналітичного забезпечення загострюють цю проблему.

Нерозробленість теоретичних основ стратегічного планування не дозволить на високому науковому рівні розробити згідно з останніми рішеннями Президента України [5, 6] та відповідно до чинного законодавства [2-4] такі стратегічні документи, як Стратегія національної безпеки України, Стратегія воєнної безпеки, Концепція розвитку Воєнної організації держави тощо. А це може призвести не тільки до зниження ефективності державної політики у сфері забезпечення національної безпеки, а й до конфлікту інтересів між органами державної влади та непорозумінь з іншими державами та міжнародними організаціями у сфері безпеки та оборони.

Без теоретичного обґрунтування методичних засад формування державної політики забезпечення національної безпеки та практичного впровадження сучасних механізмів її поетапної реалізації з врахуванням геополітичної ситуації навколо України та тенденцій її зміни, світових глобалізаційних процесів, реальних та прогнозних можливостей держави і інших факторів, що впливають та впливатимуть на забезпечення сталого розвитку України на найближчу та віддалену перспективу, вирішити цю проблему неможливо, що і визначає актуальність даної публікації.

Для здійснення стратегічного планування у різних сферах можуть застосовуватися такі відомі підходи, як метод Дельфи, метод аналізу ієрархій, сценарний підхід, цикл стратегічних змін, аналіз трендів, альтернативні варіанти майбутнього, планування, що базується на передумовах (assumption-based planning), планування, що ґрунтується на можливостях (capabilities-based planning) [8, 13, 18] тощо. Але кожен з цих підходів розрахований на конкретні умови його застосування, відповідну систему обмежень, комплекс чинників та динаміку змін і спрямований на подолання конкретної невизначеності, а тому має обмеження як стосовно своїх можливостей до адаптації, так і умов свого ефективного застосування. Використання ж якоїсь однієї уніфікованої методології стратегічного планування, що була б ефективною «на всі випадки життя», для різних сфер застосування і усього спектра реальних та потенційних змін умов, факторів, обмежень та чинників, не є доцільним та можливим. Таким чином, маємо протиріччя між спроможністю наявних методів стратегічного планування забезпечити необхідну ефективність в умовах непередбачуваних і високодинамічних змін і бажанням користувачів (насамперед у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки) отримати надійний інструментарій стратегічного планування для таких складних умов невизначеності та непередбачуваності.Одним з підходів до вирішення цієї актуальної проблеми є розробка та впровадження спеціального дослідницького прийому, що базується на об’єднанні сильних сторін різних підходів; збереження переваг управління в обчислювальних експериментах, врахування обмежень, притаманних державному управлінню забезпеченням національної безпеки; введення прогнозу розвитку сценаріїв, можливостей, передумов на підставі методів експертного оцінювання; впровадження постійного стратегічного моніторингу та аналізу результатів формування та реалізації стратегічного планування в цій сфері, а також введення адаптивного управління процесами формування та реалізації стратегічного планування для будь-яких умов невизначеності та непередбачуваності.