Підхід до розробки теоретичних засад стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки держави

Основними причинами такого стану є відсутність на той час ефективних механізмів стратегічного та оборонного планування, зокрема стратегічного моніторингу та аналізу, неготовність інших військових формувань до проведення Оборонного огляду, недостатнє координування з боку Ради національної безпеки та оборони України і Кабінету Міністрів України, низька якість вихідних даних з першоджерел, а також незадовільна наукова підтримка — відсутність ефективних методів, методик та моделей дослідження.Труднощі, з якими зіткнулося Міністерство оборони України під час проведення Оборонного огляду, не є винятком для нашої країни, вони притаманні й деяким провідним країнам світу. Так, наприклад, у США за результатами здійснення Оборонного огляду у 1993, 1997, 2001 та 2004 роках було розроблено та впроваджено «Всебічний огляд стану та перспектив розвитку збройних сил США» — аналог Стратегічного оборонного бюлетеня на середньострокову перспективу. За оцінками керівництва Міністерства оборони США, суттєвим недоліком перших трьох оглядів був відрив цих документів від реального стану справ в оборонній сфері. Тільки за підготовки останнього документа у 2004—2005 роках під безпосереднім керівництвом міністра оборони США Рамсфелда цей недолік було в основному усунено [24].

Актуальним є питання поширення досвіду проведення Оборонного огляду на весь сектор безпеки. При цьому вкрай важливо забезпечити прив’язку стратегічних документів, що формуються на основі Огляду сектору безпеки, до процесу розробки, прийняття та виконання бюджету у сфері забезпечення національної безпеки України та їх безпосередній вплив на ці процеси. Саме на вирішення цієї проблеми спрямовано Порядок організації та фінансування стратегічного планування у сфері оборони та військового будівництва [22].

Вихідні дані стратегічного моніторингу та аналізу, інформація про місію та завдання, що покладаються на систему СЗНБ України, офіційні дані про можливості держави щодо ресурсного забезпечення потреб СЗНБ України об’єднуються та оброблюються з метою пошуку компромісного рішення між допустимим рівнем реальних та потенційних загроз (викликів, ризиків), необхідним рівнем стабільності у цій сфері, переліком завдань, покладених державою на СЗНБ України, мінімальними потребами в ресурсах, необхідних для їх виконання, та можливостями держави щодо їх забезпечення. Такі рішення оформлюються у вигляді відповідних стратегічних документів.

Впровадження має на меті завершення переходу від стратегічного планування до стратегічного менеджменту у спосіб практичної реалізації затверджених стратегій, концепцій, доктрин, законів, програм, планів та інших стратегічних документів. Цей перехід має бути гнучким і коригованим відповідно до нової інформації та нових умов. Такий підхід сприятиме ефективнішому впровадженню кращих стратегій, що охоплюватимуть наміри, директиви, плани, дії, рішення та принципи розподілу ресурсів, а також створення теоретичної й практичної основи для нових стратегій та циклів стратегічного планування [13].

Впровадження стратегій та інших документів стратегічного рівня й призначення є однією з найважливіших функцій державного управління забезпеченням національної безпеки й має здійснюватися на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях.

За впровадження стратегій формується чітке усвідомлення того, що має бути зроблено, коли та хто має це зробити; виявляються та усуваються перешкоди втіленню в життя нових рішень; здійснюється формативне та підсумкове оцінювання досягнення стратегічних цілей; зберігаються основні риси ухвалених стратегій та прогнозуються моменти їх перегляду; створюється новий організаційний контекст забезпечення результативних змін, створюються програми і плани на середньострокову та короткострокову перспективу, визначаються видатки, зокрема затвердження обсягів асигнувань, фінансування розробки програм і планів та контроль використання бюджетних коштів.

Що стосується механізму розробки та реалізації державних цільових програм, то він визначений в [25], а його специфіку для сфери оборони та військового будівництва враховано у вже згаданих Законі «Про організацію оборонного планування» та Постанові Кабінету Міністрів «Порядок організації та фінансування стратегічного планування у сфері оборони та військового будівництва».

Забезпечення впровадження стратегій (програм, планів) необхідними фінансовими та іншими ресурсами має вирішальне значення. Складність використання бюджетів у плануванні частково зумовлена політичним контекстом, в якому відбувається складання бюджетів. Це значною мірою обумовлює їхню короткостроковість, обмеженість, орієнтованість насамперед на звітність замість того, щоб бути довгостроковими, комплексними, інноваційними й орієнтованими на досягнення масштабних цілей [13].Політична сутність бюджетів особливо чітко простежується у державному секторі, де ці бюджети відбивають результати політичної боротьби за державні кошти, у тому числі між складовими сектору безпеки. З метою зменшення політичного тиску на бюджетний процес та лобіювання корпоративних інтересів він має бути максимально відкритим та прозорим для суспільства та враховувати специфіку вирішення проблем у сфері національної безпеки, об’єктивним та ефективним, а тому має будуватися на базі сучасних методів, підходів, методик, механізмів фінансування стратегічного планування у сфері національної безпеки, сприяти здійсненню ефективного демократичного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави.В Україні питання бюджетного процесу визначені в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах, які потребують свого вдосконалення з метою збільшення їхньої ефективності, відкритості та прозорості. Усунення конкуренції за бюджетні кошти у секторі безпеки, координування його складових та формування єдиної позиції щодо його фінансування покладено на Раду національної безпеки та оборони України, а також на Державну комісію з питань реформування Збройних Сил України, інших військових формувань та оборонно-промислового комплексу. Але недостатня узгодженість між собою таких, наприклад, програмних документів, як Державна програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року, Державна цільова програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України на період до 2009 року, Державна програма розвитку озброєння та військової техніки на період до 2015 року та Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006—2011 роки, суттєві розбіжності між запланованим та отриманим фінансуванням на їхню реалізацію вказують на недостатню ефективність та впливовість зазначених інституцій на процеси планування, програмування та бюджетування у сфері забезпечення національної безпеки держави та на необхідність розроблення та впровадження механізмів стратегічного планування та управління.