Етномовний чинник політичної ідентичності в Донбасі

Вибірка 2000, відповіли 2000 (100 %)

УкраїнськаРосійськаІнша

Київ64,835,20

Північний регіон88,011,50,5

Центральний83,715,40,8

Північно-східний61,037,91,1

Північно-західний97,92,10,0

Південно – східний64,834,30,9

Західний96,23,80,0

Південно-західний89,47,13,5

Південний60,235,84,0

Крим10,986,13,0

Східний19,778,31,9

Всього65,433,31,3

На підставі цієї статистики можна зробити висновок, що україно-російські відносини в Донбасі набули явно асиметричного характеру. Як вважає І. Кононов, пояснювати такі тенденції мовної ситуації в регіоні лише зовнішнім впливом не можна, хоча не можна і не враховувати русифікаторської політики КПРС. З кінця 1950-х років, коли припиняються значні міграційні потоки, пов’язані з будівництвом промислових об’єктів, можна говорити про утворення в регіоні стійкої територіальної спільноти. Вочевидь, і мовна ситуація змінюється, на думку цього автора, у зв’язку з внутрішніми закономірностями розвитку спільноти: „...у Донбасі відбувалася не проста русифікація чи денаціоналізація, а формувався особливий культурний організм. Формувався він у результаті складної і тривалої історії” [21].

Філологи, що вивчають ці процеси, частіше відзначають явище україно-російського культурного синтезу. Фахівець з української фразеології В. Ужченко пише: „Багато виразів східного регіону України вживаються на українській і російській мовах – особливо у великих промислових центрах” [22].Сучасний дослідник мови на Луганщині Ю. Фесенко вважає, що „імовірно, ще в перших переселенців у XVI – XVII ст. формувалося усвідомлення своєї несхожості на залишених відповідно в Росії і на Україні земляків... Дотепер більшості „перевертнів” властиве таке розуміння мови, що з цілого ряду параметрів не збігається з теперішнім лінгвістичним членуванням східнослов’янського лексико-граматичного масиву на українську і російську” [23]. Досліджуючи особливості місцевого фольклору, Ю. Фесенко пише: „Фольклор на Луганщині необхідно сприймати в якості особливого етнокультурного утворення” [24]. Особливе значення для Донбасу має шахтарський фольклор. Справді, зрізи обох мов зустрічаються на Донеччині у всьому багатстві. Тут сформувався мобільний прислів’я-поговірковий матеріал, що функціонує як в україномовному, так і в російськомовному середовищі. Показово, що в Луганську 1804 року народився В. Даль, творець „Тлумачного словника живої великоросійської мови”, і в цьому ж краї у 1887 – 1899 роках плідно трудився Б. Грінченко, творець „Словника української мови”.

Нинішній стан національно-культурної самосвідомості жителів Донбасу проглядається в їх самоідентифікації. Так, у 1991 і 1996 роках місцеві газети „Жизнь Луганска” і „Наша газета” провели опитування з визначення специфіки населення Донбасу. 54,9 % 1991 року і 45,4 % 1996 року від числа опитаних визначили: „Населення Донбасу – особлива спільність людей, що мають джерела як в Україні, так і в Росії”. 16,4 % (1991 р.) і 10 % (1996 р.) вважали, що „тут живуть переважно українці”. 9,4 % (1991 р.) і 31,9 % (1996 р.) констатували, що „тут живуть переважно росіяни і представники інших народів, що обрусіли”. 6,4 % (1991 р.) і 7,5 % (1996 р.) відповіли: „Населення Донбасу – це денаціоналізовані елементи”. 11,9 % (1991 р.) і 5,2 % (1996 р.) не змогли визначитися з відповіддю.