Динаміка віртуального простору в рамках віртуальної війни і революції
Американці завезли зброю масового ураження, щоб отруїти людей.
І та й інша модель вибудовується на поясненні кінцевого факту – отруєння людей. Але кожна з них обирає свій шлях пояснення, що не суперечить наявній картині світу, а лише підтверджує її новим прикладом.
Ще один конкурентний вододіл визначається тим, як саме подається інформація. Д. Морріс, колишній радник Б. Клінтона, розповідає про контекст ситуації з М. Левінські: „Ключовим моментом у зменшенні шкоди від скандалу стає принцип „не бреши”. Рідко вас дістає сам скандал, це все робить неправда. Одна неправда тягне за собою іншу, і незабаром те, що було збентеженням, починає перешкоджати правосуддю” [14]. Д. Морріс підкреслює, що коли Б. Клінтон звернувся до нього за порадою, то він навів йому як приклад ситуацію з Р. Ніксоном, у якого одна неправда породжувала іншу. Він попросив провести соцдослідження, яке й показало, що публіка могла пробачити Б. Клінтонові сексуальні стосунки з двадцятидворічною практиканткою, але не пробачила б лжесвідчення.
Сумарно ми назвали три протиставлення, де може відбуватися зіткнення віртуальних картин світу:
• матеріальне – вербальне повідомлення,
• публічні і непублічні (наприклад, чутки) канали комунікації,
• ступінь віддаленості пропонованої інтерпретації від правди.У боротьбі з чужою картиною світу часто на перше місце виходить протидія роботі іншого ресурсу. Наприклад, США справляють тиск на Аль Джазіру і відкривають власну телекомпанію. В Ірані студентські протести призводять як до закриття університетів на певний термін, так і до глушіння опозиційної Лос-Анджелеської телевізійної станції, яка закликала повстати проти ісламістського уряду [15]. Ми ніби бачимо два види боротьби:
• боротьба з інформацією, прикладом чого може служити спростування;
• боротьба з джерелом інформації, прикладом чого може служити цензура.
Одна боротьба ведеться в рамках тільки інформаційного/віртуального простору, інша залучає інструментарій реального простору для боротьби в рамках простору інформаційного.
Приклади того й іншого досить численні як при демократичних, так і при диктаторських режимах. США закривають газету в Іраку, а Д. Рамсфельд виправдовує цю ситуацію тим, що її закрито тільки на 60 днів, а також тим, що вона закликала іракців до насилля, публікуючи неправдиві історії [16]. Зрозуміла умовність цих обвинувачень. Але одночасно зрозуміло, що газета створювала іншу віртуальну картину світу, котра вступала в протиріччя з тією, яку США створюють для іракських громадян.
Компанія У. Діснея блокує поширення документальної стрічки „Фаренгейт 911”, створеної її підрозділом „Мірамакс”, оскільки в картині критикуються дії Дж. Буша до і після 11 вересня, наголошується на його зв’язках з відомими саудівцями, в тому числі й з сімейством Усами бен Ладена [17]. Природно, можна виправдовувати цю ситуацію, з одного боку, війною, що ведуть США, а з іншого – виборчою кампанією. Та факт лишається фактом – перед нами чисто радянська схема боротьби: недопущення в інформаційний простір текстів, які суперечать підтримуваній картині світу.
При цьому „свої” повідомлення підлягають максимальному посиленню, тоді як „чужі” не допускаються в інформаційний простір. Це можна покзати у вигляді такої схеми:
Модель „придушення” суперечливих повідомлень
Домінуючі повідомленняПідсилювачіІнформаційний простір ФільтриКонкурентні повідомлення
Держсекретар К. Пауелл зустрічається з міністром закордонних справ Катару для обговорення трансляцій Аль Джазіри, щоб добитися скорочення обсягу показу насилля на її екрані. Прес-секретар держдепартаменту Р. Баучер порівнював роботу Аль Джазіри з вигуком „пожежа” у переповненому театрі [18]. США надають серйозної уваги саме візуальній складовій конфлікту, забороняючи, наприклад, демонстрацію транспортування трун американських солдатів в Америку. Несистемними, з точки зору віртуальної картини США, є кадри вбитих і поранених іракців. Але вони системні з точки зору іншої сторони. І кадри Аль Джазіри поширюються в усьому світі [19].