Динаміка віртуального простору в рамках віртуальної війни і революції

Віртуальні об’єкти можуть як руйнувати реальність, так і створювати її, намагаючись утримувати за допомогою ключових конструкцій нову реальність. Для прикладу можна згадати колишній СРСР з роллю мистецтва в ньому, у першу чергу літератури й кіно. Письменників Й. Сталін взагалі іменував „інженерами людських душ”. Створюються певні віртуально-реальні конструкції, у рамках яких елементи, котрих не існує в реальності, замінюються віртуальними об’єктами.

Віртуальний простір здатний не тільки фіксувати, шляхом нагромадження, зміни в соціальній системі, але й відігравати роль рушійної сили таких змін. Однак згодом знову наростає певного роду „втома” віртуальної системи, і вона вже не може задовольняти вимог, що перед нею ставляться. Якими можуть бути варіанти виходу з цього „виснаження” віртуального потенціалу системи?

Є кілька основних можливостей, завдяки яким відбувається подальший розвиток системи.

У першому варіанті система руйнується, однак вона замінюється новим варіантом віртуальності. Так сталося з колишнім Радянським Союзом, система якого виявилася неспроможною адекватно пояснити розрив, що все ширшав, між рівнем життя на Заході й у СРСР. Стара модель віртуальності (Ленін, Партія, Комсомол) була замінена новою (Ринок, Демократія, Капіталізм). При цьому багато старих гравців зберегли свої керівні посади, оскільки швидко оволоділи новою риторикою, тобто новим віртуальним інструментарієм.

У другому випадку є можливість зберегти стару систему шляхом її трансформації. Приклад – Китай. Він не втратив комуністичної орієнтації, а в якості її модернізації йому довелося допустити у свою аксіоматику елемент, який до цього цілком відкидався, – бізнесмена. Його навіть можна тепер приймати в партію. У цьому випадку старі гравці взагалі лишаються незмінними, оскільки збережено навіть старі інституції. Просто в систему вливаються нові гравці.

Третя модель інтенсивної зміни цілком відкидає старих гравців разом зі старою віртуальністю. За приклад можна взяти Грузію, де стара віртуальна система була раптом перейменована на корупційну, а нова стала демократичною, що потребувало повної зміни команди. Цю модель можна трактувати і як підваріант першої моделі, якщо братимемо до уваги обмежений набір факторів.

Четверта модель реагування на вичерпаність старого віртуального простору полягає в його ритуалізації. Радянський Союз перевів своє минуле на певний ступінь ритуалу, схожого на релігійний, де було заборонено будь-які відхилення від фіксованих оцінок і стандартного набору інформації. В. Ленін, наприклад, для задоволення потреб функціонування на всіх рівнях існував у кількох іпостасях: В. Ленін – дитина (для жовтенят), В. Ленін – студент (для молоді), В. Ленін – дорослий (для офіційної агіографії). Такою ж канонічною була й іконографія образу, що також мала чіткі прив’язки у часі.

Кожен етап інтенсивної зміни соціальної системи вимагав своєї віртуалізації, чим і створювалася необхідна динаміка, що забезпечила перехід до нового стану. Сучасну модель зміни влади пропонують уже не вчені, а журналісти, оскільки вона, модель, досягла такої прозорості, що не потребує додаткових досліджень. Наведемо приклад такої періодизації, акцентуючи в ньому саме віртуальні аспекти [1].

Крок 1: Вибори

Грузинська опозиція скористалася парламентськими виборами (листопад 2003 р.), вірменська – президентськими (березень 2003 р.). Опозиція відразу повідомляє про фальсифікацію виборів і починає заперечувати їх результати. Її вимоги, як правило, легітимуються за допомогою міжнародних організацій, тобто йде приєднання до сильнішого віртуального об’єкта, який ніби „ділиться” своєю легітимністю.

Крок 2: Висування вимог

Опозиція починає віртуальні інтервенції. Наприклад, на інавгурацію президента Вірменії не прибули представники опозиційних партій. У свою чергу президент відповідає в тому ж віртуальному просторі: дії опозиції завдають шкоди іміджеві країни.

Крок 3: Мітинги і народні заворушення

Мітинги і демонстрації символізують незадоволення наявною віртуальною системою, її диспозицією. Вони дають право на запровадження нової системи. Мітинг не просто інтенсивно вводить нову інформацію, він і до певної міри легітимізує її, робить публічною.