Динаміка віртуального простору в рамках віртуальної війни і революції

• Збільшення загального обсягу віртуальних об’єктів. Зіткнення інтерпретацій, боротьба однієї картини світу з іншою автоматично сприяє збільшенню кількості віртуальних об’єктів. Наприклад, перебудова привнесла віртуальні об’єкти типу „ринок”, „лібералізм”, „капіталізм” тощо, які мімікрували під реальні, хоча й до сьогодні на пострадянському просторі вони не стали реальними. Наслідком стає те, що слабка система вже не може впоратися з їх відстеженням і роботою проти у випадку їх антисистемного спрямування. Ускладнюється вироблення прогнозів поведінки.

• Збільшення кількості різноорієнтованих віртуальних об’єктів. Для делегітимації системи важливе не просто збільшення кількості об’єктів, а збільшення числа антисистемних об’єктів, оскільки саме в них міститься інша картина світу, спроможна в потенціалі зруйнувати домінуючу картину.

• Збільшення розмаїтості „своїх” віртуальних об’єктів. Політична боротьба, як правило, не задовольняється однотипними об’єктами. Їх потрібно нарощувати, створюючи принципово нові об’єкти, придатні для різних ніш. Згадаймо, як у радянський час, наприклад, про В. Леніна написав і А. Вознесенський. У перебудовчий період М. Шатров писав п’єси, де В. Ленін з’являвся в нового типу вигляді.

• Створення перешкод для поширення (дискредитація) „чужих” віртуальних об’єктів. Антисистемні об’єкти, що з’явилися у спільному віртуальному просторі, відразу ж атакуються. Внаслідок цього вони або знищуються, або виживають за рахунок створення якісніших варіантів, котрі виявляються сильнішими від об’єктів, що атакують.• Збільшення кількості „майбутніх” об’єктів, здатних полегшувати перехід до майбутніх станів. Наприклад, створюються нові канали комунікації, на перший план виходять люди, що несуть нову картину світу. Вони ніби тимчасово закривають те, чого немає сьогодні.

• Руйнування „справжніх” об’єктів, які можуть становити небезпеку в майбутньому. Об’єкти володіють різною потенційною динамікою: віртуальні об’єкти чужої спрямованості, здатні вийти з периферійного стану, завжди привертають пильну увагу будівників системи.

• Закріплення за допомогою віртуальних об’єктів змінених станів дійсності. Наприклад, „переворот” ніколи не називає переворотом той, хто його здійснює. Термін „серпневий путч 1991 року” належить іншій стороні – тій, що виграла, а не програла.

Віртуальна система носить інерційний характер. Однак інтенсив соціальний вимагає від неї переходу до динамічного функціонування. Така динаміка не може бути довготривалою. Істотні зміни у віртуальній системі відбуваються двічі. Вперше, коли руйнується стара система. Вдруге, навіть інтенсивніше, але й триваліше в часі, коли відбувається процес закріплення сформованих змін. Наприклад, і після 1917, і після 1991 року перейменовувалися вулиці та площі, встановлювалися нові пам’ятники, скидалися старі. Відбувалася істотна зміна еліт.

Зміна віртуальності може йти з опорою на певні „зв’язки” з реальністю. Потрібні певні опорні пункти, „чарунки” реальності, на яких може базуватися нова віртуальність. „Жертва” створює такі точки для масової свідомості. Для індивідуальної ж свідомості такою опорною точкою стає „помста”. Згадаймо, що В. Ленін сказав „Ми підемо іншим шляхом” у відповідь на страту власного брата. Е. Луттвак також говорить про сімейні зв’язки як такі, що можуть протистояти лояльності вищому армійському керівництву [4]. Практично всі палестинські „шахіди” плекали пекуче бажання помститися за близьких і друзів, які загинули від рук ізраїльтян [5].

Звідси випливає, що певні реальні структурності, якими б індивідуалізованими чи атомізованими вони не були, можуть протистояти домінуючим ментальним структурам. У цьому випадку, ймовірно, створюються свої захисні ментальні структури, що дають можливість протистояти домінуючим структурам. Віртуальний захист, на відміну, наприклад, від реального захисту, це завжди напад. Слабкий гравець тут має інші можливості, ніж у реальному просторі. Він може одержати меч короля Артура і перетворитися на сильного бійця. Причому наявність цього меча не завжди помітна до початку битви.

Це особливо важливо, оскільки будь-які зміни пов’язані з певними ризиками. Дж. Пітні пише: „Усі політичні й військові конфлікти включають як ризик, так і невизначеність. Незалежно від того, як багато знають стратеги, вони ніколи не можуть передбачити наслідків з повною впевненістю, вони тільки можуть оперувати шансами. Це і є ризик. Набагато частіше стратегам бракує інформації, яка може змінити їхнє відчуття шансів. Це і є невизначеність” [6]. У такій ситуації будь-які конструкції (реальні чи ментальні), що сприяють забезпеченню переходу в бажане майбутнє, завжди вітаються.

Є також і стандартні моделі протистояння віртуальностей – це політична опозиція, яка намагається втримати іншу картину світу, борючися з домінуючою на даний момент. В однополярних режимах як ресурс може виступати підтримка нових політичних суб’єктів, підтримка з боку армії та інших силових структур, діяльність транснаціонального капіталу, допомога сусідніх держав [7]. Усе це способи одержання легітимності за рахунок інших видів ресурсів.