Динаміка віртуального простору в рамках віртуальної війни і революції

Крок 4: Силовий вплив

5 квітня Вірменія призупинила мовлення російського каналу НТВ, а з 12 квітня припинила продаж російських газет. Як нам здається, справа тут зовсім не в інформації, оскільки інформація все одно передається. Повідомлення російських газет і телебачення по суті легітимують цю ситуацію, підносять її на новий віртуальний рівень. Потім у Вірменії розігнали демонстрацію, чого не було в Грузії.

Крок 5: Дії за обставинами

Грузинський варіант включав тиск на Е. Шеварднадзе з боку іноземних політичних гравців, котрі надали йому певні гарантії у випадку незастосування сили.

Як бачимо, на кожнім кроці відбувається робота з тими чи іншими варіантами віртуальності. Причому при вичерпаності внутрішньої системи відбувається звертання до двох джерел:• мітинг-демонстрація, яка дозволяє вводити нові віртуальності в інтенсивному режимі;

• підтримка ззовні, що дає можливість підключитися до чужої віртуальності і, спираючись на неї, породити уже свою внутрішню.

При цьому віртуальності грунтуються на стандартному наборі ідеологем, який виводить легітимність з народного волевиявлення. Оскільки і та й інша сторона вважає, що саме вона є єдиною виразницею народних сподівань, то кожна з них спрямовує свої зусилля не стільки на свою легітимність, скільки на делегітимацію опонента.

Практично будь-яку наявну ідеологему можемо привести до її вихідного міфологічного протиставлення, зідки вона родом. Практично всі ідеологеми прагнуть або легітимувати, або делегітимувати ті чи інші ситуації. При цьому вони намагаються працювати на більш завищеному рівні, де функціонують такі поняття, як, наприклад, „патріотизм” тощо.

Інтенсивна зміна соціальної системи просто зобов’язана спиратися на вже існуючі типи зв’язків. Віртуальні інтервенції та віртуальні війни в цьому випадку створюють своєрідні міфологічні „злами”, що дозволяють стимулювати перехід до нової реальності. Одним з основних протиставлень стає протиставлення „свій – чужий”. Воно активно вводиться в людську свідомість з найдавніших часів. Наприклад, „червону шапочку” покарано за порушення заборони розмовляти з чужим, оскільки в чужому завжди зачаєна небезпека, навіть якщо вона на цей момент і невідома.

Делегітимація влади в епоху переворотів будується на „виштовхуванні” влади на позиції „чужий”. Опоненти намагаються довести її корупційність, байдужість до проблем, якими переймається народ. Усе це пов’язано з роботою на міфологію, зі спробою нав’язати нову інтерпретацію. Місце, що автоматично звільняється, має зайняти опозиція, оскільки передбачається, що тому, хто критикує, не притаманні ті ж самі вади.

Віртуалізація може виступати в ролі своєрідної пастки свідомості, коли „революцією троянд” починають іменувати звичайний переворот. Свідомість йде слідом за віртуальною структурою, що володіє сильнішою, ніж реальність, пояснюючою силою. В принципі гасло „Мир – хатинам, війна – палацам” завжди збиратиме багато голосів, оскільки хатин завжди буде більше, ніж палаців.

Як зупинити динаміку соціальних трансформацій? Або, навпаки, прискорити її? Для цього, у першу чергу, застосовуються лідери думок і соціальні рухи, що несуть у собі достатній динамічний потенціал. Система починає одержувати більшу кількість сигналів, що суперечать домінуючим. Вона може або витримати їх, або вони потрапляють у резонанс, і відтак починається руйнування системи, яке може ініціювитися хоч зліва, хоч справа. Е. Луттвак підкреслює, що революції робляться лівими, а путчі – правими [2].

Є. Месснер свого часу закликав створити психорозвідку: „Немає завдань делікатніших і складніших, ніж ті, що покладаються на психорозвідку: лікар-психоаналітик має справу з однією ненормальною душею, а психорозвідка – з душами народів, хворих на війну і заколот” [3].

Оперування віртуальними об’єктами у випадках стабілізації/дестабілізації дозволяє побудувати певного роду аксіоматику такого використання віртуальностей. Перелічимо сім можливих варіантів роботи з віртуальностями.