Виборчий процес як детермінанта сучасної політики

Цікавим інноваційним підходом, запропонованим М. Блеком, Дж. Лакоффом та М. Джонсоном, є аналіз метафор виборів, що розглядаються як „система загально визнаних асоціацій” – своєрідна концентрована онтологія. Метафора імпліцитно містить в собі поняття та категорії, через які індивід інтерпретує те чи інше явище. При цьому метафора може висвітлити одні властивості явища та приховати інші. Тож вибір метафори (часто на підсвідомому рівні) визначає розуміння суб’єктом того, що відбувається, а це, у свою чергу, визначає й логіку його поведінки.

Проте вивчення електорального процесу для політологів ще й досі лишається тим напрямком політичного аналізу, концептуально-методологічна база якого та дослідницький інструментарій розроблені далеко не в повному обсязі. Наукові підходи в цій площині досліджень відзначає певна еклектичність і недовершеність. По суті, основним методом в сучасних дослідженнях електоральних процесів є критичний мультипліцизм. При цьому практично в усіх випадках застосовується емпіричний та нормативний інструментарій.

У певному сенсі методологія дослідження чинників впливу на електоральний вибір, вперше запропонована А.Кемпбелом в межах соціально-психологічної моделі та названа ним „воронкою причинності”, долає вказані недоліки, хоча й потребує додаткового опрацювання.

Застосування методології „воронки причинності” ґрунтується на здійсненні політичного аналізу факторів електорального процесу від макро- до мікрорівнів. Відповідно до цієї методологічної моделі, аналіз здійснюється за п’ятьма умовними рівнями змінних електорального процесу: зовнішні чинники (підтримка міжнародних фінансово-промислових груп того чи іншого кандидата на виборну посаду або заангажованої політичної сили, латентний тиск урядів зацікавлених країн тощо); загальнонаціональні чинники (соціально-економічне становище, політико-правові умови виборчого процесу, соціальна стратифікація, політична культура та політична соціалізація електорату, адміністративний ресурс, участь у виборчих змаганнях політичних партій та виборчих блоків); регіональні чинники (діяльність регіональних представництв політичних партій, регіональної управлінської та політичної еліти, соціально-демографічні характеристики населення регіону, релігійний чинник); фактор малих соціальних груп, до яких належать громадяни (трудові колективи, академічні групи, сім’ї, коло друзів тощо); індивідуально-психологічні характеристики регіонального електорату. Такий підхід в комплексі віддзеркалює всю складність електорального процесу.

Проте, на мій погляд, саме політико-культурний фактор є лакмусовим папірцем, який задає основний вектор електорального процесу і об’єктивно превалює над іншими факторами, адже вплив інших чинників може бути ним значно нейтралізований. На визначальний вплив політико-культурного фактора у виборчому процесі вказував ще Платон у трактаті „Держава”, де він аналізує різні аспекти виборів: вимоги та якості кандидатів на виборні посади, процедуру виборів та її суспільне значення. „Майбутні виборці мають бути добре виховані, в дусі законів, щоб шляхом осудження або схвалення обрати чи відкинути претендентів – зважаючи на заслуги кожного” [4, с. 43].Виборчі процеси відбуваються за умов певної соціокультурної заданості, яка залежить від існуючих у певному суспільстві політико-культурних традицій, національної ментальності, рівня політичної свідомості більшості населення, ціннісної системи тощо. Залежно від перелічених компонентів, суб’єкти політичної діяльності обирають відповідні форми впливу на електорат та визначають інструменти й техніку доведення до виборців своїх програмних положень і гарантують їм вирішення найактуальніших проблем. У цьому контексті визначається зміст комунікативного впливу та обираються способи передачі інформації від кандидатів на виборчі посади до виборців.

Про значення політико-культурного фактора для електорального процесу свідчать численні компаративістські студії, які переконливо доводять, що політична культура завжди відіграє одну з провідних ролей в розгортанні всіх фаз цього процесу, надаючи йому колоритної специфіки в тій чи іншій країні [5, с. 157 – 203] .

Виникненню сталих електоральних процесів у різних країнах світу передувала тривала боротьба громадян за виборчі права на демократичних умовах та скасування станових, освітніх, майнових, расових, національних обмежень (цензів). Саме скасування цих цензів стало своєрідним вододілом між традиційним та демократичним суспільством. Використання виборчих прав було закріплено в конституціях передових країн світу за всіма повнолітніми громадянами обох статей незалежно від стану здоров’я (за винятком тих, кого визнав недієздатним суд), соціального походження та становища, професійно-трудової зайнятості, кольору шкіри, національності, релігійної віри, належності до тієї чи іншої мовної групи тощо.

Успішне проведення виборів та визнання суспільством їх результатів є важливою ознакою спроможності цього суспільства вирішувати в мирний спосіб свої основні проблеми. Крім того, вибори є важливим знаряддям формування нового політичного менталітету (як в українському випадку).