Виборчий процес як детермінанта сучасної політики

Політичні процеси, як правило, розпочинаються з вироблення основної ідеї, яка трансформується в їх концепцію, котру потім суб’єкт процесу (носії владних повноважень) повинні довести до цілісної, логічно побудованої теорії. Розробка цієї теорії передбачає, насамперед, визначення мети, її ідеалізацію, доведення до завершеної форми, що відображає базову ідею (концепцію) процесу. Визначення мети з часом оптимізується, адже ідеальна та реальна мета у дійсності можуть не зовсім співпадати. Відповідно до реальної мети та початкового задуму формулюються основні завдання для суб’єкта та виконавців політичного процесу, визначаються його засоби, ресурси, методи, а також часові та просторові межі.

Логічно побудована, завершена концепція і теорія процесу згодом трансформується у його конкретний план-проект. Наскільки завершеним, продуманим та реальним для здійснення він виявиться, настільки у кінцевому підсумку стане успішним сам процес. У цьому зв’язку велика відповідальність покладається на суб’єкт політичного процесу, адже саме він визначає його головні параметри та виконавців. Проте підсумок реалізації політичного процесу залежить не тільки від суб’єктивних, а й об’єктивних факторів. До них належать наявність необхідних ресурсів, сприятливі чи несприятливі умови, зовнішнє оточення, непередбачені, випадкові фактори. Такі фактори можуть бути внутрішніми стосовно самого процесу: неправильно обрані засоби та методи, неефективні стосунки між виконавцями, брак або „втеча” ресурсів тощо. Переважна більшість змінних величин разом з постійними має бути обов’язково врахована в плані-проекті. Але саме змінні фактори становлять реальну загрозу для порушення первісного задуму. Причому, парадокс в тому, що переважно в самому процесі зачаєно ймовірність непередбачених порушень, які впливають на зміну стосунків між складовими елементами процесу, спотворюють його траєкторію в політичному просторі, змінюють чисельність та активність виконавців, прямі та зворотні зв’язки з суспільним оточенням, трансформують терміни реалізації процесу та, зрештою, і сам його результат.

Для сучасних політичних процесів притаманні деякі яскраво виражені тенденції: їх раціоналізація, гуманізація через відмову від примусових форм здійснення політики, вдосконалення технологічних прийомів реалізації, демократизація за активної участі народних мас, професіоналізація виконавців та значне підвищення компетентності суб’єктів процесу. Підвищена динаміка сучасного суспільно-політичного життя вимагає все більшої організованості, відкритості, відповідальності, завершеності всіх фаз політичного процесу – його вивіреної концепції, теорії, ретельно відпрацьованих та узгоджених елементів і чіткого виконання.

За умов загальної демократизації, що стала однією з визначальних тенденцій сучасного світу, електоральний процес набуває детермінуючої ваги серед інших політичних процесів. Тому не випадково, що виборчий процес, його основні фактори перебувають у центрі уваги фахівців з політичних наук.

Проблеми методології виборчого процесу, його впливу на політичну систему суспільства розглядаються в працях В. Бебика, Б. Гаєвського, М. Головатого, А. Мельвіля, М. Мельника, Г. Почепцова, В. Ребкала, Ю. Римаренка, С. Рябова, І. Шкурата та інших. Національні українські електоральні традиції досліджували і досліджують А. Арциховський, В. та А. Бєлоновські, М. Грушевський, В. Ключевський, М. Костомаров, В. Погорілко, Л. Тихомиров, Б. Чичерін та інші. Аналіз складових факторів та механізмів, що забезпечують перемогу у виборчій кампанії тим чи іншим політичним суб’єктам, знаходимо у працях К. Гаджієва, С. Кара-Мурзи, А. Ковлера, А. Лукашова, А. Максимова, Е. Малкіна, Д. Ольшанського, Е. Сучкова, А. Цуладзе та інших. Виборчий процес як механізм реалізації демократії в контексті теоретичних концептів демократії розглядається в працях Д. Аптера, Р. Даля, Г. Екстайна, А. Лейпхарта, Р. Мертона, А. Пшеворського, Й. Шумпетера та інших.Виборчі системи як інституційовані „правила гри” у виборчих перегонах аналізуються в працях В. Богданора, Д. Бутлема, Т. Кіса, Д. Ламберта, П. Пульцера, Дж. Сарторі, В. Уоллерстайна. Більшість досліджень виборчого процесу так чи інакше пов’язані з пошуком об’єктивних факторів, які вирішальним чином впливають на підсумок виборів. До таких факторів у межах соціологічного підходу Б. Берелсон, П. Лазарсфельд, С. Ліпсет, С. Роккан відносять соцієтальні розколи, викликані спеціальною діяльністю політичних еліт. В рамках соціопсихологічного підходу О. Мелешкіна розглядає партійну ідентифікацію. В раціонально-економічних моделях А. Даунс, М. Фіоріна, В. Нечаєв вважають такими факторами прагнення індивідів мінімізувати власні витрати та оцінити своє і суспільне економічне становище на перспективу або у ретроспективі.

Останнім часом дослідники електорального процесу все більше уваги звертають на регіональну специфіку голосування, започатковуючи регіональний підхід (В. Колосов, Р. Туровський, Н. Петров, В. Лісничий). У центрі уваги дослідників продовжують перебувати ефекти виборчих систем, які аналізуються в рамках інституційного підходу (праці М. Дюверже, Р. Таагепери, М. Шугарта, В. Лисенко, Г. Голосова). Т. Колтон висунув комплексну версію дії різних факторів в електоральному процесі, запропонувавши синтетичний підхід.

Все більшої популярності набуває когнітивний підхід, якого дотримуються Д. Норт, Н. Бірюков, В. Сергеєв. Згідно з ним, для того, щоби зрозуміти логіку поведінки виборців, необхідно реконструювати їх когнітивні настановлення. Щодо ходу електоральної кампанії, когнітивний підхід полягає в реконструкції тих фрагментів онтології партійних лідерів, які стосуються виборів.