Бідність і багатство в наукових теоріях і сучасних дослідженнях

Прихована бідність, це, по суті, нереєстрована, нефіксована бідність. Справа в тому, що багато бідних не звертається по допомогу чи субсидії, не виявляє себе як таких через низку причин (непоінформованість, гордість, самовідсів тощо).

За тривалістю бідність може бути тимчасовою або застійною. Застійна бідність часто призводить до тяжких наслідків – маргіналізації, проблем зі здоров’ям, передчасної смерті. Помічено, що цей тип бідності здатний самовідтворюватися. Так, діти, що народилися у застійній бідності здебільш ніколи не стають успішними, заможними чи принаймні забезпеченими.С. Ровентрі запропонував визначення первинної і вторинної бідності: первинна включає сім’ї з недостатніми засобами для задоволення основних потреб навіть при оптимальному використанні коштів, а вторинна викликається неоптимальною структурою витрат домогосподарства (купівля дорогих речей, сплата фінансового відшкодування, пияцтво тощо). Вчений пов’язував бідність з рівнем зарплатні, безробіттям, житловими умовами.

В цілому будь-які концепції, визначення, класифікації проявів бідності мають свої вади. Їх недосконалість спричиняє дискусії щодо доцільності обрання тієї чи іншої моделі бідності для використання в доктрині соціальної політики. Кожна країна, виходячи з власних міркувань, а також з урахуванням економічних можливостей обирає певний варіант.

На нашу думку, відносна концепція бідності хоча й ліберальніша, але за умов її застосування бідність усунути неможливо, оскільки її межа постійно підвищуватиметься. В реальності відносна бідність, за визначенням, існує в будь-якому суспільстві. Ми поділяємо також думку О. Кангаса та В.-М. Рітакалліо, які зауважують, що коли зосереджуватися на якомусь одному вимірі бідності, то можна втратити багато цінної інформації [41, с. 21]. Тож вважаємо, що бідність не можна визначати тільки в рамках абсолютної чи відносної концепції. З одного боку, бідність має абсолютну сутність – голод і нужденність. З іншого – вона залежить і від стандартів життя суспільства, а нужденність у кожному суспільстві має свої межі та особливості. Тому видається доцільним поєднувати обидві концепції.

Узагальнення існуючих підходів і численних визначень бідності дає авторові підстави запропонувати таке визначення цього поняття: „Бідність – це відсутність ресурсів чи їх недостатній обсяг, що призводить до виникнення цілої системи обмежень у різних сферах повсякденного життя людей”.

Багатство також може бути як об’єктивним, так і суб’єктивним. У першому випадку багатими можна вважати всіх, хто одержує доходи вище певного рівня. У другому – всіх, хто має більші доходи, більший доступ до життєвих благ порівняно із середнім у суспільстві. Проте, як і у випадку з бідністю, досить важко визначити конкретні межі, при перевищенні яких індивід чи домогосподарство можуть бути віднесені до категорії багатих. Визначення багатства за самооцінками породжує такі ж проблеми, як і при визначенні бідності за самооцінками. Частина респондентів з середнім рівнем достатку суб’єктивно вважатиме себе багатими, тоді як певна частка багатих з різних причин вважатиме себе бідними.

Так само, як і бідність, багатство може бути відкритим чи прихованим. Останнє, на нашу думку, зустрічається частіше. Багаті переважно не схильні афішувати свої статки, зокрема, з таких причин:

• приховування доходів від оподаткування;

• прагнення не потрапити в поле зору злочинців;

• нелегальне вивезення капіталів за кордон;

• традиції утаємничення скарбу тощо;

• приховування коштів, набутих кримінальним шляхом;

• запобігання заздрощів з боку менш забезпечених прошарків населення;

• небажання ототожнювати себе з класом „багатіїв”.

Наводимо деякі риси багатства, які потребують емпіричного підтвердження в умовах України: