Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті
При виробленні доктрини національної безпеки важливо звернути увагу ще на один істотний момент, що повинен враховуватися на інформаційній фазі розвитку людства. Його суть у тому, що саморозгортання соціального організму країни спрямовується шляхом прямого динамічного впливу вищої суспільної структури на нижчі. Зміни відбуваються також у ході взаємодії структур одного рівня, і, нарешті, тут відбивається наявність двох контурів – позитивного і негативного зворотних зв’язків, якими жива система страхується від саморозпаду.
Особливий інтерес становить врахування в концепції національної безпеки функціонального аспекту соціального організму, в якому водночас поєднуються його суб’єктивний і об’єктивний інгредієнти. Складність викликає уявлення його складових як органічної сукупності функціональних органів. І тут важливою є теза А. Ухтомського, який писав, що органом може бути будь-яке тимчасове поєднання сил, спроможне здійснити певне досягнення. При цьому, вводячи поняття рухомого органу, вчений застерігав від звички зв’язувати це поняття з уявленням про морфологічно статичне, постійне утворення, що склалося. Система національної безпеки повинна забезпечувати простір для їх функціонування, оскільки шляхом варіювання вони “накреслюють” і реалізують, закріплюють нові функціональні можливості, тобто здійснюють своєрідний рух у просторі функціональних можливостей.
Елементи структури особистості і суспільства в такому випадку можна розглядати як семантичні одиниці, з яких легко вже „монтуються” функціональні органи. Ці органи діють, за А. Леонтьєвим, “так, як і звичайні морфологічно постійні органи; однак вони відрізняються від останніх тим, що являють собою новоутворення, які виникають у процесі індивідуального (онтогенетичного) розвитку” [2, с. 412].Особливо делікатною справою є обгрунтування принципів безпеки для взаємодії системи управління країною з підсистемами суспільства і громадянами країни. Це обумовлюється тим, що на етапі функціонування соціального організму відбувається істотна прибавка, бо функціональні органи породжують якісно нове функціональне утворення – систему саморегулювання. Конструктивно така система виникає з гомеостату онтологічного органу, що володіє двома контурами (позитивного і негативного) зворотного зв’язку для здійснення функції саморегулювання другої природи. Всі тонкощі їхніх відношень в тому, що, виникнувши для задоволення потреб громадян країни, система управління в міру бюрократизації стає самодостатнім фактором над громадянами, що її породили. Бюрократизована система рубає гілку, на якій сидить сама.
Власне кажучи, ми можемо почати вирішувати проблему оптимізації розвитку планетарного людства тільки тоді, коли досягнемо розуміння суті, змісту і специфіки функціонування гомеостату соціального життя – цього похідного функціонального органу від первинних структур соціального організму.
Отже, концепція національної безпеки в силу того, що соціальний організм – гігантський функціональний орган, повинна будуватися на організаційних закономірностях, які тільки й можуть забезпечити конкретну і тонку “каналізованість” суспільних процесів, специфічну функціональність просторових і тимчасових співвідношень його органів. Тут принципово важливим є створення умов для саморозгортання певного набору соціальних процесів, що складають органічну систему, яку ми називаємо соціальним організмом.
Концепція безпеки будь-якої соціальної системи повинна відображати умови, за яких досягається збалансованість між її компонентами і середовищем. Цей аспект, як відомо, особливо інтенсивно розробляють екологи. Це можливо лише при фіксованому, тільки їй властивому типі конфігурації компонентів, що й висловлюють інваріантні параметри етносоціального організму. Звідси прямо випливає необхідність розробляти програми забезпечення національної безпеки для окремо взятої країни з урахуванням ментальності так званої корінної нації.
Оскільки загальнопланетарний соціальний організм є системою функціональних співвідношень, то він виникає завдяки діючим в даний момент функціональним структурам соціальних організмів окремих країн. У зв’язку з цим концепція планетарної безпеки формується на базі національних концепцій. Її провідною функцією є забезпечення коеволюції національних соціальних систем у рамках законів та закономірностей філогенезу соціальних форм.
Така концепція буде ефективною, якщо вона забезпечить сприятливі умови для процесу самовідтворення констатуючої його просторово-тимчасової структури. У ході його ієрархія відношень співіснування розгортається в ієрархію форм перетворень національних соціальних організмів, що перебувають у певних фазових співвідношеннях, в результаті чого відбувається повторення відношень співіснування і, завдяки цьому, створюються передумови для повторення тимчасових відношень, утворюється самоповторюваний просторово-тимчасовий порядок (цикл існування). Сукупність таких подій утворить структуру соціального організму планети.
У зв’язку з цим принципи такої концепції повинні гарантувати специфічні для кожної конкретної самоорганізуючої системи форми відношень співіснування і форми перетворень, що, безумовно, необхідно для того, аби весь динамічний порядок перебував на шляху до себе. Їх можна охарактеризувати як констатуючі умови соціального організму, його норми становлення, сталого функціонування та розвитку.