Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті

Переконливим фактом, що підтверджує посилення процесу становлення континентальних, міжконтинентальних і планетарної форм організації життєдіяльності людей на початку XXІ століття, є створення „сьомого континенту” – Іпtегnеt, європейських та інших спеціалізованих інформаційних систем, телевізійних, космічних і стільникових телефонних мереж, загальноєвропейської грошової одиниці “євро”, а також специфічних грошових потоків, так званих “е-мани”.

Кожна з цих двох протилежних тенденцій виникла й поглиблюється на основі великої концентрації фізичної та інтелектуальної енергії людей. В таких умовах непросто виробити надійну в теоретичному відношенні і гнучку в практичному застосуванні концепцію навіть національної безпеки, не кажучи вже про безпеку планетарну. Тому й не дивно, що перед такими потужними і різноспрямованими потоками інтелектуальної та фізичної енергії сучасна державна думка просто розгубилася. Вона виявилася неспроможною звести їх докупи, пояснити загальну природу світових процесів та запропонувати ефективні соціальні технології раціоналізації поведінки людини. Людство продовжує заганяти себе в глухий кут. Лейтмотивом сучасної соціальної свідомості стає криза, а не прогрес. Отож зрозуміло, що згадана концепція має забезпечити хоча б відносно благополучний розвиток окремої країни у світовій спільноті.

Особливістю суспільного розвитку кінця XX століття було те, що окрема країна стала невід’ємною частиною світової спільноти. При цьому, світова спільнота, засвоївши потенції провідних країн світу, прийшла в рух, в дію. Звідси її активність в регіонах Африки, Близького Сходу та Європи. Вона закономірно піднімається на вищу сходинку виробленості шляхом перебудови своєї морфологічної основи. Тому сьогодні ми є не тільки свідками, але й учасниками процесу зародження унікальної мегасистеми планетарного масштабу з ще невідомими властивостями. Її формування прямо пов’язане з ноосферичним вибухом, який прогнозується багатьма дослідниками. Людство інстинктивно відчуває загрозу. Відтак концепція національної безпеки має бути своєрідним страховим полісом від руйнівних дій чергового природного катаклізму.

Істотних метаморфоз, зрозуміло, зазнає і проблема безпеки. З локальної вона стає глобальною. Це означає, що і засоби її забезпечення повинні бути зовсім не такими, як були досі. Тому проблему виживання треба вирішувати за цілком іншими науково-філософськими та організаційними підходами, ніж раніше, а головне – колективно.

Єдиним засобом, спроможним ефективно вирішити проблему безпеки як на планетарному, так і на національному рівні, є наукова думка як цілком нова геологічна сила, висока інтегруюча спроможність якої базується на тому, що вона діє під тиском практичної необхідності та логічної безперечності. Саме цією обставиною пояснюється висока дозвільна спроможність її інструментів – законів і закономірностей розвитку соціального світу.

Для того, щоб розробити ефективну концепцію безпеки будь-якої окремої країни чи співдружності країн, треба вирішити два взаємопов’язаних завдання. З одного боку, слід з’ясувати причини сучасної кризи суспільного розвитку, а з іншого – обгрунтувати філософську ідею, на основі якої тільки й можна розробити систему практичних заходів для гарантування сприятливих умов для саморозгортання соціального організму країни в цілому та кожного її громадянина зокрема.Ще зовсім недавно вважалося, що основним джерелом загрози прогресові тієї чи іншої країни є або окремі країни, або протистояння суспільних систем (“капіталізм – соціалізм”). Однак з саморозпадом СРСР і зняттям протистояння “Схід – Захід” ця причина відійшла на другий план. Зараз, після падіння “залізної заслони”, судячи з інтенсивності обговорюваних проблем виживання як окремих країн, так і всієї світової спільноти, всі (чи майже всі) зрозуміли: загроза національним і загальнолюдським інтересам полягає в тому, що практична свідомість людей продовжує орієнтуватися на засвоєння логіки зовнішнього порядку речей. Люди втратили контакт із внутрішнім світом. Вони вже не розуміють його логіки, і ця неувага обернулася, наприклад, екологічною пасткою, що вимагає дотримання всіма нами умов закономірностей космічного характеру. Іншими словами, загрозу національній безпеці стали шукати в соціальній системі.

Однак ми наполягаємо на тому, що причини, які обумовлюють перетворення в сучасному соціальному світі, закорінені значно глибше. Криза суспільного розвитку, яку ми переживаємо, з явно вираженими теоретичною, методологічною, ідеологічною та світоглядною характеристиками, є наслідком того, що в організмі сучасної цивілізації відбуваються болісні процеси. Вони виникли через те, що функції окремих його інгредієнтів ніяк не пристосуються одна до одної, в той час як закономірності еволюції універсуму вимагають від них цілком іншої поведінки. І це закономірно. Бо Всесвіт, старіючи, набуває все тоншої організації. З часом рівень її неухильно підвищується за рахунок вдосконалення нижчих форм руху універсуму. Ціле тут диктує умови частинам. Сучасна криза, яка є патологією в соціальному світі, має, як і у фізіології, слугувати з’ясуванню причин захворювання соціального організму та його наступної елімінації. Становище ускладнюється ще й тим, що людство, відчуваючи внутрішні проблеми, водночас переходить від індустріального до інформаційного типу розвитку.