Імператив концепції національної безпеки у ХХІ столітті

У зв’язку з тим, що соціальний організм країни являє собою органічну єдність людини і суспільства, концепція національної безпеки повинна поєднувати принципи оптимізації як того, так і іншого інгредієнта. При цьому, гуманітарні цінності, що виходять нині на перший план, вимагають, щоб особі було віддано перевагу, оскільки вона є активною стороною цього протиріччя. Концепція безпеки повинна надавати можливість особистості вільно флюктуювати на всіх рівнях виробничо-господарської, організаційно-політичної та духовно-культурологічної діяльності.

Тут від дослідників вимагаються особливі зусилля для концептуального пояснення механізмів засвоєння розумною живою речовиною “зовнішнього” (космічного) матеріалу і створення з нього індивідуальних віртуальних соціальних світів. Так, засвоєння потоку протонів відбувається у формі збудження в людському організмі того ж змісту, що і в об’єктивній формі універсуму, тобто у Всесвіті. “Та обставина, що замість впливу зовнішніх причин ми знайшли для організму визначення збудження зовнішніми потенціями, – писав Г. Гегель, – становить важливий крок на шляху до істинного уявлення організму” [1, с. 504].

У фізичному плані взаємодія виглядає як заворушення внутрішнього силового поля окремої людини і коливання зовнішнього енергоінформаційного поля соціальної спорідненості групи, колективу, етносу, народу і, нарешті, людства. Пасіонарність, за Л. Гумільовим, якраз і підводить нас впритул до наукового розуміння механізму цього процесу.

Не менш відповідальним моментом розробки концепції національної безпеки є забезпечення умов морфогенезу або формоутворення соціуму, який протистоїть особистості, і специфічний процес, що передує виникненню соціуму та суспільства. Вихідним моментом у дослідженні морфології соціального організму є визначення матеріалу (так званої морфи), з якого виготовлене соціальне тіло громадянського суспільства. Тому найважливішим завданням майбутніх досліджень якраз і є те, щоб пояснити, що це за продукт, який виробляється людським духом і репрезентує всередині нас об’єктивний соціальний світ. Вироблення цього специфічного продукту, а, на нашу думку, це може бути тільки знання, є засіб існування соціальної реальності всередині нас. У зв’язку з цим концепція національної безпеки повинна фіксувати принципи наукового і культурного обміну, гуманітарної освіти, селекції національних цінностей та їх інтеграцію із загальнолюдськими цінностями.Саме знання, а тим більш наукове знання, є справді об’єктивною реальністю, що, як якийсь осад, виробляється самим людським духом, виділяється ним і нерозривно з ним пов’язане. З відкриттям елементарної частинки цього осаду є можливість перейти до освоєння морфології соціального організму, уявивши його як надорганічне (польове) тіло, що в звичних для нас координатах “простір – час” є тим, що зараз переховується під поняттям “ноосфера”. Це – якісно нове утворення. Його зміст розгортається в координатах “теоретичне – практичне”.

Вивчаючи соціальне життя, що існує в організменій формі, маємо справу з постійно змінюваним полем, що є, на відміну від сенсибельної, інтелігібельною матерією. Таким чином, соціальна реальність, яка з’явилася, є утворенням, що підтримує саму себе за рахунок постійного руху. А це означає, що суб’єктивна інтелектуальна сила і колективно породжена об’єктивна інтелектуальна сила з своєю появою починають взаємодіяти між собою. Це зумовлено тим, що вони є двома різними формами одного й того ж матеріалу. А коли так, то вони неминуче вступають у взаємодію. Тому, щоб завершити вивчення цього процесу в бутті, треба показати, як ці сили взаємодіють між собою тепер як органічне ціле, що, власне кажучи, тільки й можна називати соціальним організмом.

Як показує гіркий досвід СРСР та інших країн соціалістичної орієнтації, сьогодні більшою загрозою національній безпеці є характер взаємовідносин держави з іншими її підсистемами, ніж з іншими державами. У зв’язку з цим, природно, в структурі цілісної системи необхідно виділити специфічні утворення – видові і найпростіші соціальні мікроформи, що є продуктом органоценозу в соціальному організмі. До видових соціальних організмів слід віднести те, що зараз ми розуміємо під сферами суспільства: економічною, соціальною (у вузькому значенні слова), політичною та ідеологічною (або культурно-історичною). До найпростіших соціальних мікроорганізмів належать ділові мікроформи, що безпосередньо виробляють товари та послуги, і тканеві мікроформи, що обслуговують перших, водночас включаючи їх у видові соціальні організми.

Додаючи фундаментальні принципи буття до соціального організму для з’ясування його основних атрибутивних властивостей і закономірностей існування в бутті, важливо виходити з того, що нормальний стан універсуму є постійним відтворенням вихідної субстанції, безперервним рухом становлення. Це означає, що соціальний організм слід розглядати як нескінченну діяльність або як суб’єкт. Але оскільки соціальний організм має тривалість, то його треба розглядати і як об’єкт, а, отже, можна говорити про його морфологічну будову. Ці обидва аспекти концепція безпеки повинна чітко відображати.