Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів

4. Рівень ідеологічної структуризації політичних інтересів прямо впливає на характер політичного процесу, оскільки сам політичний інтерес є не чим іншим, як постійним стимулом, що змушує політичних суб’єктів діяти та перетворює окремі й випадкові акти політичної активності на цілісний і, головне, цілеспрямований політичний процес. Тому політичний процес в стабільних демократичних державах (а також в країнах, де задекларовано намір розбудувати демократичну, правову, соціальну державу) завжди відбувається на основі ідеологічної структуризації окремих політичних інтересів, їх інтеграції на основі певної ідеології, діяльності державної влади відповідно до ідеологічних настанов тієї політичної сили (політичної партії), яка вважається носієм і виразником домінуючих в суспільстві політичних інтересів.

5. „Криза ідеологій” (цей термін стосовно перехідних політичних систем і транзитивних суспільств вживають Д. Гончаров та І. Гоптарєва [18]) чи „ідеологічно-орієнтаційна криза” (доцільність використання цього поняття обґрунтовує М. Михальченко [19]), яку спостерігаємо в умовах реформування посттоталітарних держав, часто супроводжується розривом органічного зв’язку між суспільним інтересом та функціонуванням суб’єктів державної влади. В результаті цього суспільні інтереси не лише не отримують своєї структуризації, але й не доходять до рівня державної влади, яка виявляється ідеологічно невизначеною, а відтак її діяльність не може бути чітко окреслена як практична активність, спрямована на пріоритетну реалізацію конкретних суспільних інтересів громадян та їх груп. Дійсно, низька питома вага ідеологічної визначеності в діяльності багатьох парламентських сил (цей феномен був справедливим для України не тільки в минулому, але лишається актуальним і нині) не дозволяє чітко пов’язувати їх з тими чи іншими суспільними інтересами.

Література:

1. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки). К., 2002. С. 483.

2. Політологія (за заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського). К., 1998. С. 333.

3. Сморгунов Л. В., Семенов В. А. Политология. СПб., 1996. С. 140.

4. Манхейм К. Идеология и утопия. М., 1992. Ч. 1. С. 182.

5. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. К., 1996. С. 212.

6. Кресіна І., Перегуда Є. До питання про доктринальні тенденції розвитку лівої опозиції в Україні // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. К., 2002. Вип. 3. С. 106.

7. Політологія: історія та методологія. (За ред. Ф. М. Кирилюка). К., 2000. С. 413.

8. Пугачев В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию. М., 1997. С. 293 – 303.

9. Гаджиев К. С. Политическая философия. М., 1999. С. 121.

10. Мизес Л. фон. Либерализм в классической традиции. М., 2001. С. 9.

11. Панарин А. С. Политология. М., 2001. С. 373.

12. Бебик В.М. Політологія: теорія, методологія, практика. К., 1997. С. 41.

13. Медведчук В. В. Соціал-демократичний вибір – історичний шанс для України. К., 2000. С. 36 – 38.

14. Медведчук В. В. СДПУ(о) і сучасні процеси державотворення в Україні // Вісник Академії правових наук України. №1 (24). 2001. С. 44.15. Дунаєва Л. Тенденції та перспективи модернізації партійно-політичної сфери й утвердження партійної системи в Україні // Людина і політика. 2001. №5 (17). С. 153.