Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів

Інакше кажучи, між тим чи іншим політичним інтересом і діяльністю конкретних політичних суб’єктів практично завжди виникає третій елемент, яким і є ідеологія. І саме вона дозволяє згрупувати суспільні інтереси, перетворити їх на чітку програму дій (як правило, ці дії носять системний характер і охоплюють усі сфери суспільного життя – економічну, політичну, соціальну, правову, культурну тощо) і, зрештою, перевести на рівень державної діяльності (коли політичні суб’єкти – носії цієї ідеології отримують реальну можливість реалізувати її в державницькій діяльності, насамперед в діяльності органів виконавчої і законодавчої влади). До речі, про таку „синтезуючу” роль ідеології стосовно суспільних політичних інтересів писав ще К. Мангейм [4].

Отже, окреслюючи первинний (суб’єктивний) політичний інтерес як сукупність бажань і настанов окремих громадян, їх груп чи об’єднань щодо участі в процесі управління суспільством, а також напрямів здійснення і характеру реалізації цього управління, можемо говорити, що він у значній кількості випадків включається в ширшу, ніж ідеологія, систему.

Проте в цьому сенсі варто чіткіше визначити деякі терміни, що нами вживаються. Перш за все, всі політичні інтереси можна розподілити на первинні і вторинні. Перші з них завжди мають суб’єктивний характер і формуються на індивідуальному рівні навіть тоді, коли йдеться про так звані аполітичні суб’єкти. (До слова, давньогрецьке поняття „ідіот” означає саме того, хто не переймається життям полісу, тобто політикою). Ці первинні політичні інтереси, як правило, мають форму преференцій і виражаються у вигляді оціночних позицій („цей політичний крок невдалий”, „це політичне рішення позитивне”) чи політичних бажань („слід було б вчинити так, а не інакше”). Звісно, вони є частиною політичної свідомості, але такої, яка ще не актуалізувала себе у будь-які політичні дії (політичні дії завжди пов’язані з практикою влади, насамперед державної).

На противагу цьому, вторинні політичні інтереси носять груповий характер. Стосовно них можна цілком слушно застосувати визначення С. Рябова. Він однією з основних властивостей політичного інтересу вважає готовність та уміння громадян реалізовувати й захищати свої політичні свободи [5]. А тому ці властивості мають такі ознаки: а) інтегративність (формують більш-менш цілісну систему чи комплекс, що складається з кількох взаємопов’язаних чи близьких суб’єктивних політичних інтересів); б) артикульованість (для того, аби їх зрозуміли всі члени групи, вони мають бути чітко сформульовані і вербально виражені); в) практичність (передбачається не просто публічна актуалізація, але й практична реалізація, коли політична дійсність конституюється чи видозмінюється згідно з цими політичним інтересами).

По-друге, на відміну від політичних інтересів, які завжди органічно виростають з суспільного середовища і для того, аби бути втіленими у політичній практиці, мають пройти шлях від первинних до вторинних, ідеології можуть формуватися штучно, оскільки тут основна мета – інтеграція суспільних інтересів, їх оформлення у певну цілісну доктрину, яка б була спроможною охопити якомога ширшу і впливовішу частину сукупного суспільного інтересу. Творцем і реалізатором ідеології виступає не суспільство в цілому (розглянуте як сукупний громадянин, що є носієм усіх суспільних інтересів), а окремі групи (в такому сенсі ці групи можна позначити „партіями”, тобто частинами – латинське „parts”), які прагнуть перетворити ідеологію „партії-частини” на ідеологію суспільства, встановити пряму асоціацію між інтересом партійним та інтересом суспільним.На перший погляд може здатися, що ідеологія має справу винятково з вторинними політичними інтересами (адже вона завжди реалізується групою). Однак насправді специфіка взаємозв’язку ідеології з політичними інтересами полягає в тому, що вона діє не тільки на рівні груп, об’єднань громадян, але й на індивідуальному рівні (за умови належної політичної культури, під якою зараз розуміємо лише такий її аспект, як політична обізнаність і наявність мінімуму знань про основні сучасні політичні ідеології), оскільки первинні політичні інтереси можуть набувати оформленості, системності та практичної реалізації не тільки шляхом перетворення на вторинні суспільні інтереси, але й шляхом безпосереднього поєднання з тією чи іншою ідеологією. Щоби це краще пояснити, можна звернутися до такого прикладу. В реальному політичному житті дуже часто стаємо свідками того, що за ту чи іншу політичну партію (коли її діяльність пов’язана з певною і легко ідентифікованою політичною ідеологією) голосують не тільки її члени, але й інші громадяни, які є позапартійними або навіть членами інших партій (останній випадок окреслюється поняттям „стратегічного голосування”).

Отже, виявлення специфіки ідеологічної структуризації політичних інтересів у тому чи іншому суспільстві стає гранично важливим з огляду на те, що такий аналіз дозволяє визначити безпосередні тенденції, які існують в суспільстві щодо подальшого розвитку політичної системи, самого суспільства, і, відповідно, визначення загальної державної політики. Понад те, як пишуть І. Кресіна та Є. Перегуда, чинник ідеологічної структуризації суспільних політичних інтересів фактично визначає рівень політичної стабільності, коли політичні ідеології дозволяють реалізовувати процес самоідентифікації політичних інтересів [6]. По суті, завдання аналізу ідеологічної структуризації політичних інтересів є важливим для будь-якого суспільства, для будь-якого політичного процесу. Але в умовах його неусталеності, коли рівень політичної і правової культури сягає лише мінімальних показників, а сама політика характеризується превалюванням конфліктних відносин над всіма іншими, вивчення феномена ідеологічної структуризації політичних інтересів стає якщо не найактуальнішим напрямком наукових досліджень в галузі політичної теорії, то принаймні одним з таких.