Ідеологічна структуризація суспільних політичних інтересів

Однією з базових складових визначення поняття політичного процесу, на якій акцентують увагу практично всі без винятку теоретики, що фахово досліджують політичні інститути й політичні процеси, є поняття політичного інтересу.

Політичний інтерес може мати дуже різні форми і різний зміст. І це природно для суспільств з плюралістичною структурою. Адже абсолютна моністичність суспільного політичного інтересу притаманна лише тоталітарним суспільствам, тоталітарним політичним системам, де монізм підтримується силовим впливом держави на суспільство, громадську думку й політичне життя соціуму в цілому. Причому, як свідчить історико-політичний досвід ХХ століття, силовий вплив, як правило, набуває жорстоких репресивних форм.

Плюралізм суспільних інтересів можна інтерпретувати принаймні у двох основних значеннях. З одного боку, це невичерпне розмаїття політичних настановлень та політичних пріоритетів усіх без винятку громадян, їх груп та об’єднань. Носіями так витлумаченого політичного інтересу виступають усі суб’єкти політичних відносин. Зрозуміло, що в цьому випадку політичний інтерес практично не піддається будь-якій класифікації, оскільки його джерелом виступає незліченна кількість членів суспільства та їх груп (маємо на увазі не лише інституйовані групи, які діють на кшталт, наприклад, політичних партій чи інших офіційно зареєстрованих громадських об’єднань у передбаченому законодавством порядку). З іншого боку, політичний інтерес можна описати в термінах загальних та сукупних політичних пріоритетів досить великих груп індивідів, які формуються навколо найвпливовіших у суспільстві політичних програм.

Таке розуміння політичного інтересу доволі часто критикують за його „уніфікаційний” чи „логіститчний” характер. Воно, так би мовити, „підганяє” плюралістичність громадянського суспільства під певні політичні кліше, коли замість відособлених одна від одної груп громадян формуються своєрідні „мега-блоки”, котрі поступово перетворюються на автономні утворення, що функціонують за власними політичними правилами. Але, поряд з цим, не можна не помітити й значного теоретико-методологічного потенціалу такого підходу, оскільки завдяки йому отримуємо можливість певним чином класифікувати й систематизувати абсолютно хаотичну, випадкову та ситуаційну (на перший погляд) гаму політичних інтересів у суспільстві. Тому цілком виправданим є звернення до аналізу тих класифікаторів (чи критеріїв класифікації) щодо суспільних інтересів, які пропонуються в межах другого із згаданих підходів.

Видається цілком очевидним, що суспільні інтереси практично завжди пов’язуються з окремими політичними суб’єктами, які чи утримують державну владу в своїх руках, чи прагнуть її досягти, чи бодай мають можливості впливати на неї. Але на яких підставах той чи інший політичний інтерес взаємодіє з політичними суб’єктами і, зрештою, завдяки чому конкретні політичні інтереси часто цілком ототожнюються з політичними суб’єктами? Відповідь на це запитання видається принциповою з огляду на низку міркувань.

По-перше, проведення однозначної паралелі між політичними інтересами й політичними суб’єктами спричиняє невиправдане розширення кола політичних суб’єктів, адже в цьому випадку кількість політичних суб’єктів має не просто дорівнювати численним політичним інтересам (що в практиці політичної діяльності ніколи не спостерігається, і, очевидно, не може спостерігатися), але й перевищувати кількість членів суспільства, оскільки кожен громадянин має не один чітко визначений і артикульований політичний інтерес, а значно більшу кількість політичних настанов і пріоритетів, що формують складну гаму особистих політичних інтересів.

По-друге, якщо виходити з положення про безпосередній детерміністський зв’язок між політичним інтересом та діяльністю політичних суб’єктів, то тоді остання має змінюватися відповідно до змін суспільних інтересів, що робить доволі проблематичним будь-який дискурс щодо послідовності в політиці чи проведення якоїсь „політичної лінії”.

Отже, маємо підстави звернутися до аналізу опосередковуючих механізмів, які й дозволяють суспільним політичним інтересам впливати на діяльність політичних суб’єктів, чи, якщо можна так сказати, визначати діяльність політичних суб’єктів.

Одним з таких механізмів є політична ідеологія. Як сукупність оформлених у певну доктрину положень, що виправдовують претензії тієї чи іншої групи осіб на державну владу, вона складає невід’ємну частину суспільної політичної свідомості, і тому вже на цьому початковому рівні не можна говорити про її аморфність. Тобто, по суті, вже від самого початку політична свідомість виступає структурованою. Ця первинна структуризація набуває свого виразу в поєднанні суспільного інтересу з тією чи іншою ідеологічною програмою.До речі, про глибинний зв’язок політичної ідеології з суспільним інтересом говорить П. Шляхтун. Визначаючи поняття ідеології, він описує її не лише як будь-яку довільну систему ідей і поглядів, а тільки як таку, що виражає інтереси суспільних класів стосовно політики і процесу здійснення влади [1]. Такої ж думки дотримується й І. Дзюбко, для якого ідеологія завжди є однією з форм, що відбиває основні суспільні інтереси суб’єктів політики [2]. Аналогічне визначення політичної ідеології пропонує і Л. Моргунов. В його тлумаченні політична ідеологія завжди обумовлюється політичними інтересами тієї чи іншої соціальної групи (тієї чи іншої верстви суспільства) [3].