Електронна Україна
Важливою перевагою „електронного уряду” є можливість участі населення в обговоренні законопроектів та урядових рішень, що дотепер було для більшості неможливим. Якщо діятиме „електронний уряд”, свої інтереси зможуть захищати не тільки ті діячі, що мають лобістів, але й решта громадян. Так, під час обговорення якогось важливого законопроекта чи постанови уряду кожен зможе висловити свою думку. Планується, що спеціальна аналітична система оброблятиме отриману інфорацію і видаватиме результат, наприклад, у вигляді графіка. Якщо графік засвідчить збільшення кількості громадян, незадоволених нововведенням, то питання зніматиметься з обговорення.
Що стосується України, то тут „електронний уряд” має слугувати, в першу чергу, підвищенню ефективності функціонування уряду звичайного. А це означає удосконалення механізмів контролю у сфері збирання податків, боротьби зі злочинністю тощо.
Як свідчать публікації експертів, до поняття “Електронна Україна” в першу чергу входять органи влади. Тоді як у західних країнах на першому плані – посилення контролю громадян над урядом, для чого вводяться публічні оціночні показники його діяльності. В Україні таких програм ще немає. Сенс “електронного уряду”: оновлювана інформація органів влади має бути доступною всім. Тільки держава може вирішити завдання створення в онлайні нових механізмів, які оптимізують спілкування громадян з бюрократичними інстанціями. Зокрема, варто надати населенню необхідну для особистого відвідування інформацію (розподіл функцій між підрозділами, прийомні години, список необхідних документів, бланки заяв, анкет і т. д.).
Можливі й кардинальніші зміни системи відносин між державним апаратом і громадянами. Мається на увазі реалізація принципу “єдиного вікна”, суть якого в тому, що рух інформації між різними відомствами відбувається не за допомогою довідок, які людина одержує в одній інстанції і несе в іншу, а через створення загальної бази даних. Такий механізм прискорить розгляд, наприклад, запиту громадянина, тому що відповідний державний орган зможе сам терміново зібрати всю необхідну інформацію.
Варто мати на увазі, що саме по собі створення єдиних інформаційних систем ще не змінює відносин бюрократії і громадян. Для цього необхідна і воля керівників відомств, їхня готовність використовувати можливості, що відкриваються, не тільки у власних цілях, але й для зручності людей.
Можна спрогнозувати, що найближчими роками основною формою використання державними органами сучасних комунікативних технологій стане, ймовірно, інтеграція інформаційних систем окремих відомств у єдину мережу. Що стосується переносу в онлайн формальних відносин з громадянами, то вирішити цю проблему набагато складніше. Причому складність її має не технологічний, а політичний характер. Зокрема, виникає запитання: чому держава повинна витрачати гроші на створення комфортних умов спілкування з офіційними установами для безумовної меншості, якою Інтернет-аудиторія лишатиметься ще довго? Для вирішення цієї проблеми, тобто для подолання “цифрової нерівності”, передбачається відкрити електронні приймальні.Однак і тут є труднощі. Щоб відкрити таку приймальню, комп’ютера не досить. Необхідні фахівці, що обслуговуватимуть техніку, консультуватимуть громадян. Таким чином, і в цьому випадку контакт громадян з „електронним урядом” без посередників не стане ефективним. Не будемо говорити вже про додаткові фінансові витрати й імовірність черг в електронних приймальнях. Досвід інших країн показує, що там проблема “dіgіtal dіvіde” вирішується за допомогою вже існуючої мережі комп’ютерних кафе і клубів. Причому такі клуби на Заході дуже популярні, незважаючи на високий рівень інтернетизації. У США, наприклад, за останні два роки кількість таких клубів зросла в десять разів. Уряди Великої Британії, Швеції й інших розвинених європейських країн реалізують спеціальні програми з розвитку інтернеткафе для забезпечення масового доступу населення до Мережі. В Україні нині діє близько 3 тисяч комп’ютерних клубів. На їх основі і можна створити систему електронних приймалень.
Аналіз проблеми показує, що наша держава ще не готова використовувати переваги, які дає Інтернет. Однак за нею перевага у зміцненні своїх позицій в Інтернеті. Принаймні доти, доки там не з’явилися інші юрисдикції, що не визнають державних кордонів і зможуть скласти їй конкуренцію у віртуальному політичному просторі.
Держава має обрати один з двох варіантів: створення “демократії участі” чи встановлення тотального контролю над громадянами. Можливість тоталітарного переродження формальної демократії під впливом новітніх технологій викликала побоювання ще в Дж. Мартіна, одного з перших теоретиків інформаційного суспільства. Побоюючись наслідків поширення комп’ютерних досьє тощо, Дж. Мартін гостро поставив питання: чи не призведе цей шлях до “інформаційного фашизму”? Однак Л. Туроу вважає, що прогнози стосовно тоталітарного контролю не справджуються. Навпаки. Сучасні електронні технології сприяють розвиткові радикального індивідуалізму, а масова культура контролює національних лідерів у набагато більшому обсязі, ніж національні лідери керують нею. “Електронні засоби масової інформації змінюють систему цінностей, а вони, у свою чергу, змінюють природу нашого суспільства” [4].