Електронна Україна
Усвідомлюючи актуальність впровадження системи “електронного уряду”, ряд відомств, таких, зокрема, як Державна податкова адміністрація, Казначейство, Національний банк, Державна митна служба, Пенсійний фонд, а також окремі структури різних органів влади активно створюють власні корпоративні мережі, електронні системи управлінської і фінансової діяльності. Розвиваються і комп’ютерні мережі місцевих органів влади.
Нині власні сайти мають практично всі міністерства і відомства. Віднедавна наявність веб-представництва стало обов’язковою вимогою уряду до своїх структур. Однак значна частина офіційних сайтів створюється, головним чином, для сумнозвісної „галочки”. Причому їх розробка сприймається чиновниками як одноразовий захід: концепція розвитку часом не розглядається зовсім.
Орієнтація веб-представництв багатьох міністерств не на інтернет-співтовариство, а на своїх начальників часто призводить до очевидної невідповідності сайтів як очікуванням користувачів Мережі, так і статусу урядового закладу. Аналіз змісту сайтів українських державних органів засвідчує, що вони не цілком відповідають вимогам інформативності, інтерактивності та можливості здійснювати трансакції. Покищо сайти, наприклад, місцевих райадміністрацій надають не корисну для громадян інформацію, а фотографію голови адміністрації, номер телефона його секретаря тощо. А з огляду на те, що зміст сайтів відновлюється вряди-годи, інформація, що надається ними, безнадійно старіє. Таким чином, не виконуються норми законодавства, що регламентують мінімум корисної інформації, яка повинна бути на Інтернет-сторінці: показники розрахунків за електроенергію, виконання бюджету, правила сплати держмита тощо.
Непрофесіоналізм розробників і обмеженість ресурсів є причиною низької якості більшості офіційних сайтів. Причому йдеться не тільки про дизайн, зовнішній вигляд сайтів, але й про продуманість структури, форми подачі матеріалу, програмне забезпечення і т. д. Низька якість офіційних сайтів, їх інформаційна бідність, малокорисність не стимулюють користувачів Інтернету відвідувати їх.
Як показує досвід західних країн, найбільший інтерес для населення становлять електронні сторінки не центральних, а місцевих органів влади. Соціологічні дані свідчать, що 55 % громадян необхідна інформація місцевого рівня, 20 % звертань можна вирішити на рівні району чи області і тільки 25 % питань стосуються діяльності міністерств і відомств.
В Україні найпривабливішим для користувача є сайт Президента, де можна знайти не тільки загальну інформацію і телефони, але й тексти президентських указів, виступів глави держави на різних зібраннях та прес-коференціях, оперативну стрічку новин.
Доведено, що під впливом інформаційного середовища змінюється й соціальне середовище. Піддається змінам інституціональний дизайн, що створювався давно й в інших умовах. Крім традиційного з’являється інформаційний спосіб управління, при якому, зокрема, на рівні незалежних експертів і державних аналітичних структур активно обговорюються конфлікти чи можливість їх виникнення. Як показує досвід зарубіжних країн, такий спосіб керівництва у першу чергу має застосовувати виконавча влада. Проте зрозуміло, що чиновники намагатимуться всіляко перешкоджати тому, щоб Інтернет все ширше використовувався у політичній системі влади, оскільки впровадження комп’ютерних технологій вимагатиме зменшення кількості бюрократичних структур.
„Електронний уряд” є новою, вищою стадією розвитку уряду епохи модерну в умовах інформаційного суспільства. За результатами щорічного огляду „електронних урядів”, проведеного компанією Accenture, у ході якого були вивчені державні онлайнові служби 23 країн, перше місце присуджено державному порталу Канади. Критеріями були інформативність, інтерактивность і можливість здійснення трансакцій. До 2004 року громадяни Канади одержать доступ до усіх федеральних служб і програм.
На другому місці виявився Сінгапур, „електронний уряд” якого надає громадянам такі послуги, як реєстрація народження дитини, шлюбу, пошук житла, відправлення повідомлень у поліцію. До речі, саме в цій країні вперше у світі було реалізовано ідею урядового порталу.
Третє місце одержав „електронний уряд” США. Зі значним відривом від лідерів ідуть Австралія, Данія, Велика Британія, Фінляндія, Гонконг, Німеччина, Ірландія, Нідерланди, Франція і Норвегія [2].На думку дослідників, що підбивали підсумки цього огляду, „електронні уряди”, побудовані за принципом керування у взаємодії з клієнтами, розвиваються прискореними темпами. Однак, незважаючи на те, що держпортали стають усе популярнішими, розкриття їхнього потенціалу стримується через недостатню координацію між відомствами [3].
Передбачається, що у майбутньому “е-уряд” може стати звичайним урядом. Наприклад, у США та Західній Європі впровадження нових форм урядування обумовлюється потребою в прозорій і підконтрольній громадянському суспільству діяльності органів влади. Суттю електронної форми уряду є об’єднання за допомогою інтернет-технологій усіх міністерств і відомств у єдиний комплекс із вищим ступенем інтегрування внутрішніх процесів (документообіг) і єдиним інтерфейсом (вікном взаємодії) із громадянином (користувачем). Таким чином, громадянин одержить можливість спілкуватися не з п’ятьма – сімома відомствами по черзі, а з єдиним електронним посередником, що їх усіх репрезентує одночасно. Крім цього, звертання чи запит громадянина автоматично надсилається у відповідні інстанції й у більшості випадків відповідь (юридична консультація, квитанція про оплату послуг, бюлетень для голосування, довідка, податкова декларація) приходить негайно.