PR-маніпуляційний вплив. Комунікативна теорія і практика

Виступ на захист традиційних цінностей. Хоча у конфронтаційному підході домінує заклик до змін, це, як правило, не означає переосмислення традиційних цінностей або відмову від них. Виступаючи на захист моральних засад суспільства, політик може розраховувати на підтримку широкого кола виборців, занепокоєних зростанням молодіжної злочинності, поширенням наркоманії, корупцією в структурах влади.

Імідж центриста. Досвід свідчить, що успіх часто мають політики, які уникають крайнощів, дотримуються у боротьбі з опонентами “золотої середини”. Вони намагаються враховувати інтереси різних прошарків суспільства.

Делегування критики задля відсторонення від демагогічної риторики. Демагогія й особистісні випади проти опонента практикуються досить широко. Проте далекоглядні політики уникають відповідати на ці випади особисто. Вони найчастіше делегують проведення подібних акцій (різкі напади на опонента) політичним колегам, тобто “сурогатним” комунікантам. Такими комунікантами можуть бути посадові особи з близького оточення президента, скажімо, його прес-секретар, який не тільки відповідає опонентові, але й надає своєму виступові певної гостроти. Або ж для дискредитації супротивника використовують замовні матеріали в ЗМК.

Яскравим прикладом такої стратегії були виступи на російському каналі ОРТ журналіста С. Доренка, який за вказівкою Б. Березовського послідовно паплюжив політичних суперників свого шефа з виборчого блоку “Отечество – вся Россия”, зокрема мера Москви Ю. Лужкова та членів його родини. Згодом, після опублікування стенограм деяких телефонних розмов телеведучого та магната, підтвердилося, що Б. Березовський прямо вказував С. Доренкові, кого треба “топити” в наступному телеефірі. З точки зору комунікаційних стратегій політичного дискурсу, акт опублікування стенограми цих телефонних розмов теж може розглядатися як делегування критики (в даному разі друкованим ЗМК) з метою захисту від демагогічної критики.

За критеріями безпосередності/опосередкованості дії політичного дискурсу ми поділяємо комунікативні стратегії його побудови на стратегії прямої дії та стратегії непрямої дії (або стратегії інформаційного заміщення).

Комунікативні стратегії, про які йшлося вище, належать до стратегії прямої дії.

Стратегії непрямої дії особливо розквітли нині стараннями політичних еліт, іміджмейкерів, політтехнологів [14]. До них належать такі.

Стратегія “прикрасити сухе дерево штучними квітами” грунтується на використанні імені діяча, що користується загальною популярністю, або чужого авторитету.

Стратегія “доведення до абсурду” передбачає гіперболізацію негативної інформації до такого рівня, що вона більше не сприймається негативно.

Стратегія “Беранже” спрямована на нейтралізацію ефекту резонансної події. Для цього надають більше інформації про менш значні події або переносять інформаційний акцент з головного змісту події на те, в яких умовах відбувалася ця подія.

Стратегія “підтримки слабкого лідера” полягає в тому, що серед команди суперника знаходять слабкого лідера і сприяють його просуванню на політичній арені. В результаті можуть статися помилки виборців у ідентифікації лідера політичної сили, або ж слабкий лідер у конкурентній політичній боротьбі “затьмарить” провідного лідера команди суперників.

Стратегія “переносу нехтування” полягає у зверненні до невдалих моментів поведінки, висловлювань, жестів політичного конкурента при висвітленні у ЗМК його діяльності.

Стратегія “викрадення результату” полягає в намаганні применшити ефект акції, позитивної для іміджу політичного конкурента, при висвітленні її у ЗМК як “тривіальної” події або у проведенні власного заходу одночасно чи після акції конкурента з метою відвернення уваги від неї.

До четвертого, елементарного рівня комунікативної побудови дискурсу належать тактики та прийоми впливу на адресата дискурсу.