Феномени соціальних перетворень

Fortune називає найбільш затребуваною професією початку ХХІ століття менеджера з швидкого прийняття рішень (експерт із зміни діяльності компанії). В Україні таких спеціалістів називають менеджерами з стратегічного мислення та прийняття рішень.

З початку 1990-х років компанії Заходу розпочали війну за талановиті голови. Ситуація нагадує стан у європейському футболі. По суті, всі таланти розкуплені, тасується одна колода. Розширити її пропонується за рахунок „інших” – за культурою, галуззю бізнесу, професією, сексуальною орієнтацією, особистим досвідом тощо. Іноді введення такого „блазня при дворі” допомагає, але частіше – ні.

Пропонується також масове залучення працівників до пошуку новацій за рахунок створення для них сприятливих умов (конкурси ідей, корпоративні університети тощо). Однак цей метод, як і попередній, жодного разу не привів до помітних бізнес-проривів. В Японії та США пропонується шукати талановитих людей серед молоді, починаючи зі шкільного віку. В США здійснюється „Проект Едісона”, куди до 2010 року буде відібрано з приватних шкіл 2 мільйони дітей.

Відбір творчих людей досить успішно здійснювався в СРСР через державні школи спеціального спрямування, зарахування до яких відбувалося за жорсткими тестами креативності. В Україні такі проекти отримали вузько комерційну спрямованість і розумних результатів не дають.

Ні шкільна, ні вища освіта не вчать системно (з урахуванням віддалених наслідків) вирішувати, а тим більше шукати проблеми. Способів такого навчання креативності – мислити інакше, ніж інші, людство поки що не вигадало. Найрозумніше – не заважати людині належати собі.

VI

Спостерігається наростання хвилі консерватизму. Консерватизм означає прихильність до старого, настановлення на збереження існуючого. У наш час це спостерігається в різних сферах життєдіяльності – побуті, сімейно-шлюбних відносинах, у мистецтві тощо.

Ринок, з яким пов’язувалося багато сподівань, як виявилося, є дуже складною конструкцію, котра не складається сама собою – тут необхідні значні організаторські зусилля з боку держави. Державної підтримки потребує і підприємництво. Зрозуміло, що при цьому важливо захистити законом підприємців від сваволі чиновників, а потужною правоохоронною системою – від тиску організованої злочинності.

Ідея сильної держави як засобу організації громадянського суспільства, єднання його у щось цілісне – це теж ідея консерватизму.

Сила держави не в численності її апарату, а в компетентності, чесності і самовідданості людей, які входять до складу цього апарату. Тому йдеться про інтелектуальну та моральну силу держави. Зрозуміло, що сильна держава неможлива і без примусу економічного та й фізичного, коли постає загроза для порядку, який панує в суспільстві.

Навряд чи можна висунути якесь вагоме заперечення проти ідеалів, що висуваються лібералами, які у нас прозиваються демократами. Йдеться лише про те, що радикальні революційні намагання перетворити дійсність з позицій цих абстрактно правильних ідеалів призвели до погіршення умов життя народу, до деградації суспільства. І це зрозуміло, якщо пам’ятати, що для радикалів усіх кольорів та відтінків характерним є спрощений погляд на можливість трансформації суспільства. В цьому радикальні ліберали подібні до радикалів- більшовиків.

Слід ще раз підкреслити тезу консерватизму про те, що людина не має права з легкістю брати на себе місію перетворення світу через обмеженість людського розуму, принципово не здатного передбачити всі наслідки свого втручання. Тому завжди при здійсненні будь-яких соціальних проектів необхідно бути готовими до появи неочікуваних негативних наслідків. Суспільство не технічна система, параметри якої добре відомі та елементи якої можна легко замінити, а організм, який відзначається підвищеною складністю. Тому до суспільних трансформацій більше підходить поняття „вирощувати”, ніж „робити”. Розвиток соціуму повинен бути природним процесом росту, який тільки спрямовується на основі врахування внутрішніх особливостей, тенденцій соціального організму. Тут небажані круті злами (революційні зсуви), що руйнують соціальну тканину, залишаючи важко загоювані рани та рубці. Поступовість, обережність у соціальних перетвореннях, перевага „творення” зростання – також традиційні лозунги консерваторів.Кожній країні властивий свій консерватизм. У посткомуністичних суспільствах переважною формою консерватизму залишається консерватизм соціалістичний. Зрозуміло, існує і консерватизм, що виражається у намаганні відродити докомуністичне, дореволюційне минуле, але він менше представлений у суспільній думці та політичній практиці, хоча й не втратив перспективи.