Феномени соціальних перетворень
Соціальні зміни спровокували молодіжний бунт навіть в Китаї, де державно-бюрократична система протягом багатьох віків була жорстко пов’язана з віком. Класичний приклад використання молоді для відсторонення від влади старшого покоління – Китай епохи „культурної революції”, коли, відгукнувшись на заклик Мао Цзедуна, молодь розправилася із старшим поколінням партійно-бюрократичного апарату.
В СРСР періоду застою, як, зокрема, в колоніальній Африці, спостерігався розклад традиційної системи зміни поколінь. Всі командні пости зосереджувалися в руках представників старшого покоління. Всі атрибути соціального престижу – наукові та почесні звання, урядові нагороди – були пов’язані з досягненням певного віку. На думку деяких політологів, перебудова в СРСР розпочалася як бунт „других секретарів”, яким було по 40 років, проти „перших секретарів”, яким було далеко за 60.
Будь-які різкі зміни – соціально-економічні, технічні чи культурні – призводять до того, що диктатура старих змінюється на диктатуру молодих.
Сучасному підлітку важко відчувати повагу до батька, який не знає, як працювати з електронною поштою. Замість того, щоб гордитися прожитими роками, сучасна людина будь-якими засобами прагне продовжити молодість: виснажує себе фізичними вправами та дієтами, намагається бути в курсі молодіжних захоплень і нових віянь. Молодіжна мода диктує дорослим, як одягатися, яку музику слухати та які телепередачі дивитися. Але це ще півбіди. Набагато серйозніші наслідки з’являються тоді, коли культ молодості вторгається у сферу бізнесу і професійної кар’єри.
Кілька років тому в США поширилась ідеологія „згоряння менеджера” до 40 років. Для неї знайшли й теоретичне підгрунтя („криза середнього віку”), а також й емпіричні докази (уповільнення у сорокарічних швидкості перебігу нервових процесів та обміну речовин).
Лише недавно американці опам’яталися і дали задній хід. Вони зрозуміли, що коли на тлі неухильного зростання тривалості життя проповідувати соціальну смерть у 40 років, то в суспільстві незабаром залишаться одні соціальні мерці. Було ухвалено закони, що забороняють дискримінацію за віковою ознакою при прийомі на роботу, а спеціалісти з управління людськими ресурсами запропонували нову теорію: вік ідеального топ-менеджера становить 56 – 57 років. Це підтверджено емпіричними дослідженнями: саме таким є середній вік керівників найбільших американських корпорацій.
Що ж стосується України, то тут ліміт для професійної кар’єри зовсім жорсткий. Якщо довіряти останнім опитуванням, то на більш-менш пристойну посаду можуть розраховувати лише 30-тилітні особи: всі, кому за 40, несуть на собі невиправний відбиток радянського минулого й підозрюються в ганебних зв’язках з попереднім режимом. Типові фігури вітчизняного бізнесу – це 27-річний директор великого банку або 30-тирічний власник промислового підприємства.
І ще один феномен нашого часу – трудоголік.
Праця по 14 годин на добу, 6 днів на тиждень, 5 – 6 хвилин на обід, 5 днів відпустки на рік. Ось технічні параметри трудоголіка. Може здаватися, що такий ритм забезпечує успіх. Але це не так. Трудоголізм нагадує хворобу. На початковій стадії він може бути навіть на благо. Адже й отрута змії у невеликій дозі – ліки.
Бізнес – це робота на результат. Менеджерові, який розпочинає кар’єру, важливо продемонструвати шефу, що він завжди готовий взятися за вирішення будь-яких завдань, „кинутися на амбразуру”. Так набувається досвід, що, зрозуміло, дуже корисно на старті. Але для сталого кар’єрного зростання такий підхід невиправданий. Не можна керуватися принципом „орати з ранку до ночі”, хапаючись на роботі за все підряд. Стаханівські методи не підходять для сталого, планомірного розвитку кар’єри.
Бізнес розвивається шаленими темпами. Сьогодні перемагає той, хто має уяву про багато речей, але спеціалізується на одній дисципліні. Хто вважає, що може досягти успіху лише завзяттям, має зрозуміти: уявна універсальність трудоголіка, така корисна на старті його кар’єри, з часом стає тягарем. Всього – багато, але нічого – досконально. Тому для кар’єрного зростання трудоголізм небезпечний. І ще небезпечніший він для здоров’я. А коли немає здоров’я, то про яку кар’єру може йтися?
IVЕкономісти, звичайно ж, не можуть робити прогнозів стосовно очікуваних наукових проривів, спроможних змінити все обличчя цивілізації. Але на 15 років прогнози в межах діючої соціально-економічної парадигми цілком закономірні й можуть бути корисними для маркетингу [8].