Суспільно-політичні погляди Станіслава Оріховського

Важлива у концепції С. Оріховського проблема співвідношення світської (королівської) і церковної влади. Спочатку верховним суб’єктом влади вважав короля. Пізніше визнавав за церквою право брати участь в управлінні державою. Потім – зверхність церковної влади над світською. Побутує думка про поворот С. Оріховського до теократичних традицій. Але дослідники часто забувають про особистий фактор, котрий у добу Відродження мав колосальне значення. Протягом короткого часу померли дружина і п’ятеро дітей С. Оріховського. Мислитель сприйняв це як кару Божу за збиткування над папою римським. Тому написав серію так званих „покаянних” трактатів до папи. Себто, йдеться не про теократичні традиції, а про вплив особистісних чинників на вияв позицій мислителя.

Проблема війни і миру, справедливих та несправедливих воєн розглядається С. Оріховським у промовах „Проти турецької загрози”. Одна – до польського короля, друга – до шляхти. Війни за свободу називає справедливими, загарбницькі – прокляті людьми. С. Оріховський порушує актуальну для того часу ідею єдності слов’янських народів у боротьбі проти турецької експансії. Він виступає за війну з Туреччиною, котра загрожує поневоленням усім європейським народам.

У добу Відродження в Україні починає формуватися національна свідомість. Вона виявлялася на рівні етнічної свідомості, конфесійної, політичної ідентифікації. Усвідомлення приналежності до Русі – конкретна її реалізація. На противагу твердженню про ренесансний космополітизм можна говорити про національну самоідентичність гуманістів. Багато з них, підписуючи свої твори, наголошували на походженні. С. Оріховський свою самоідентифікацію визначав так: він народу українського, держави польської – „gente Ruthenus, natione Polonus”. Часто цей вислів перекладають як „племені руського, нації польської”. В. Литвинов запропонував та обгрунтував саме таку версію перекладу [31, с. 347], котра, на нашу думку, є найбільш точною. С. Оріховський історію України-Русі подає як окрему від польської. Польща і Русь – дві нації та дві держави у його розумінні. У добу Відродження „весь комплекс моральної філософії громадянського гуманізму, який включав і соціально-політичні ідеї, був чітко орієнтований на виховання патріотизму та суспільної активності людей” [32, с. 312]. Важливим це було і для С. Оріховського.

Насамкінець слід наголосити, що ідеї громадянського гуманізму, котрі є домінуючими у творах українських гуманістів, сприяли формуванню національної самосвідомості, почуття патріотизму. Саме ці ідеї стали визначальними у спадщині С. Оріховського. Крім того, ці ідеї сприяли утвердженню цінності політичних свобод. Такі тенденції розвивалися в контексті західноєвропейської гуманістичної суспільно-політичної думки. Але водночас набували національного забарвлення. Твори українських політичних мислителів доби Відродження стали тією світоглядовою базою, котра сприяла гуртуванню українського народу у вирішальний період його національного становлення. Вони стали ідеологічною підготовкою майбутньої національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Безперечно, вирішальну роль у цьому процесі відіграв С. Оріховський.

Література:

1.Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. – Частина 1. – К., 1995.

2.Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. – М., 1978.

3.Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. – Частина 1. – К., 1995.

4.Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV — початку ХVІІ століття. – К., 2000.

5.Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. – К., 1997.

6.Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV—початку ХVІІ століття. – К., 2000.

7.Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. – Частина 1. – К., 1995.

8.Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії ХV — початку ХVІІ століття. – К., 2000.9.Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія у 2 частинах. – Частина 1. – К., 1995.