Суспільно-політичні погляди Станіслава Оріховського
Власну концепцію державного правління С. Оріховський виклав у трактаті „Політія”. Виникнення польської політії, на його думку, – вершина на шляху політичного розвитку суспільства. Мета держави – гарантувати права і свободи кожній людині. Він описує систему взаємних обов’язків громадянина перед державою і держави перед громадянином. С. Оріховський послідовно обстоював принцип публічно-правової держави. В ідеальному суспільстві всі коряться праву, а право не може коритися нікому – ні королю, ні сейму, ні шляхті, ні народу. Право – це визначальна ознака ідеальної держави. Його велика сила дає силу державі. Воно гарантує розвиток держави.
Фактично український мислитель обстоює ідею суспільно-договірного походження держави. Звідси і його міркування про демократію, природне право, свободу, незалежність світської влади від церкви (останні змінювалися). С. Оріховський – один з перших у Європі ідеологів освіченої монархії. Він не раз наголошував, що хотів би бачити на троні короля як „філософа”, себто король має бути мудрим. У „Напученні”, звертаючись до Сигізмунда, мислитель пише: „Ти правитель, а я – підлеглий, а тому й мудріший за мене. Якщо ти мудрий, тоді і я вільний, багатий, щасливий. Ну, а якщо не мудрий? Тоді я раб, бурлака, вигнанець. Отже, я нещасний від твого прогріху” [14, с. 26]. Фактично від мудрості короля, того, наскільки він є філософом, мислитель виводить можливість щастя кожного громадянина. У розділі „Про короля” він зазначає: „Не будь-яка людина здатна бути при владі. А лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього не достатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою” [15, с. 27].У проблемі стосунків „король – закон” С. Оріховський визначає, що закон є вищим за короля. Закон – це найвища категорія у державі, котрій коряться всі. А ставлення короля до закону визначає у розділі „Що в державі більше: закон чи король” так: „Держава набагато шляхетніша і достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля. Отже, закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий за короля” [16, с. 33]. Крім того, закон „є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Згідно з ним обирається одна людина, яку ми називаємо королем. Він – вуста, очі й вуха закону” [17, с. 33]. Важливого значення у концепції держави С. Оріховський надає роздумам про сенат як про керівний орган, без якого держава теж не може існувати. Він закликає короля: „Найбільше потурбуйся про підбір сенату, – щоб з обраного тобою сенату всі люди зрозуміли, що ти справжній король, а не тиран” [18, с. 35]. Мислитель виступає проти внутрішніх протистоянь у сенаті, адже „ніщо так швидко не руйнує державу, як чвари в сенаті” [19, с. 36]. Звертається С. Оріховський і безпосередньо до сенаторів: „Приборкайте ради богів безсмертних душі, панове сенатори, і тримайте їх у покорі. Хай громадське нещастя переважає вашу особисту ненависть. Принесіть її у жертву нам, принесіть у жертву спільному гаразду, принесіть у жертву самим собі, дружинам і дітям своїм. ...Відкиньте приватні суперечки. Хай республіка стане поприщем і причиною вашої слави” [20, с. 222].
Король має дбати про благо підданих. С. Оріховський говорить про взаємні обов’язки короля і підданих: „Я хотів би бачити тебе королем, який зуміє, як треба, правити, які звичаї наслідувати і яким чином стримувати себе, щоб між нами обома було порозуміння – з одного боку покірність, з другого – правління. Ти мені наказуй суворо, а я, в свою чергу, підкорятимусь тобі без образи. Дбай і про те, щоб я поважав тебе” [21, с. 40 - 41]. Саме на дотриманні цих взаємних обов’язків тримається лад і спокій у державі. С. Оріховський бачить короля рівним зі своїми підлеглими. І саме така рівність відповідає ренесансному баченню людей рівними у своїх правах: „Король є братом, а не паном для своїх підлеглих” [22, с. 379].
У структурі справедливого суспільства С. Оріховський виокремлює дві постаті, кожна з яких є визначальною для держави, – король і священик. Баланс цих двох гілок – державного організму і церкви – забезпечує справедливі відносини в суспільстві. Саме „для справедливості дав Бог людям священиків і королів” [23, с. 389]. Крім того, справа священика є вічною, а король є тимчасовим правителем.
В епоху Відродження найдосконалішими формами державного правління вважалися монархія і республіка. Монархію тоді розуміли як владу одного справедливого правителя. Він веде громадян шляхом закону і добра, а його особисті якості – приклад для всіх інших громадян. Суспільно-політичні мислителі доби Відродження підтримували монархічну владу, яка не має ознак тиранії. Республіка для гуманістів – ідеальний лад, вираз народного суверенітету. Перевагу вони віддавали сильній владі світського державця, спроможного дати лад у суспільстві завдяки своїм особистим якостям (Т. Гобс, Н. Макіавеллі, Ж. Боден). Крім того, у добу Відродження побутувала ідея так званого „змішаного правління”.
С. Оріховський розрізняв чотири форми державного правління. Монархія – устрій, де править одна людина; олігархія – влада групи могутніх громадян; демократія – правлять усі. А політія – приклад ідеального державного організму. Це фактично форма змішаного правління. Саме політія найбільш приваблювала С. Оріховського. Трактат „Квінкункс, або Взірець устрою польської держави” присвячений політії, роздумам про її структуру. Вчений, розвиваючи власну концепцію політії, спирається на досвід різних мислителів – від античних до сучасних йому. Він будує свою теорію державного правління відповідно до устрою тогочасної Польщі. С. Оріховський є одним з „найкращих ідеологів просвіченої монархії у Європі” [24, с. 302]. На його думку, сильна, освічена, гуманна монархія має бути обмежена законами, впливом радників, моральними принципами і милосердям правителя. Освіта і виховання для правителя дуже важливі. Належна освіта і виховання правителя – запорука існування і розвитку цивілізованої держави. Правитель має бути лагідним, справедливим, розважливим, доброзичливим.