Суспільно-політичні погляди Станіслава Оріховського

С. Оріховський категорично не сприймає будь-якої тиранії, найменших її форм у державному правлінні. Елементи тиранії мислитель вбачає у такій формі державного правління, як князівство, тому виступає проти неї. С. Оріховський звертається до прикладів із сучасного йому життя, порівнюючи державні лади у різних країнах: „Між Москвою, Волохами, Литвою і Польською державою така відмінність, як між неволею і свободою. А якщо Литва… з тої природної неволі хоче вийти, нехай унії з Польською державою пильно домагається” [25, с. 358].Теорія природного права – важливий та унікальний здобуток суспільно-політичної думки доби Відродження. У ній найбільшою мірою відображено спроби застосувати тогочасні природничі уявлення до осмислення проблем суспільно-політичного характеру. Теорія природного права осмислювалася й С. Оріховським. Вчені вважають, що у мислителя був спеціальний трактат, присвячений цій проблемі, – „Про природне право”, який, на жаль, не зберігся. Окремі думки з цього питання знаходимо у промовах „Про турецьку загрозу”, в „Напученні польському королеві”, „Квінкунксі” тощо. Серед принципів природного права С. Оріховський називає такі: право власності, рівних можливостей, дотримання договорів; право на життя, мир, злагоду в суспільстві; на справедливість, шлюб. На його думку, право власності – це утримання від зазіхань на чужу власність. Жити у згоді з законом природи означає дбати про право на життя, мир, злагоду, спокій у державі. Поняття вроджених для кожного індивіда свобод – одна з визначальних у концепції природного права. Людина в неварварській державі має право на свободу совісті, слова, право керуватись власним розумом. Усі справи мають вирішуватися на підставі закону справедливості. Нехтування якогось із цих прав – свідчення дикості, варварства, деспотизму. Це суперечить природному праву. За С. Оріховським, Польща – неварварська держава, а Московія і Туреччина загрожують поневоленням народам Європи, тому вони є варварськими.

З ідеї природного права С. Оріховський виводить поняття громадянської свободи, доцільності і розумності. Він порушує і вирішує проблему співвідношення справедливості та права. Для С. Оріховського право – одне для всіх: і бідних, і багатих, і правителів, і звичайних людей. Природне право вище за людські закони, які можна і треба змінювати. Важливе місце в концепції природного права мислителя посідає проблема целібату. Він категорично виступає проти заборони католицьким священикам одружуватися. Цій проблемі присвячено трактат „Про целібат” і „Відступництво Риму”. С. Оріховський дискутує з папою римським, доводячи шкідливість целібату.

Ідея спільного блага була розвинена ще античними мислителями Платоном, Арістотелем, Ціцероном, стоїками. Європейська християнська цивілізація доби Середньовіччя будувалася на засадах, згідно з якими держава має вести спільноти людей до спільного блага. Про це твердили святі отці церкви Августин, Тома Аквінський. Мета держави – піклуватися про спільне благо громадян, творити їм добро. У концепції мислителів Відродження бачимо ідеал нової людини, котра сама творить і себе, і державу, трудиться задля її блага. Інтереси такої людини збігаються із суспільним благом.

Погляди С. Оріховського щодо служіння спільному благу викладено у „Напученні”. На його думку, король має турбуватися про благо народу, бо це – найвищий закон держави. Король призначений для держави, а не держава для нього. Діяльність людини має спрямоватися на служіння державі та суспільству. Цінність міркувань С. Оріховського щодо „ідеї спільного блага зосереджена в гаслі „До дії!” В добу зростання шляхетської могутності, коли шляхта, досягнувши вершин влади, прагнула спочинку на лаврах, турбуючись про суто особисті справи і витрачаючи зусилля тільки на те, щоб утримувати здобуте, заклик автора до чину (дії) задля спільного блага (pro bono publico) був актуальним задля піднесення вартості праці для загалу, упослідженої за часів Оріховського” [26, с. 261].

Справедливість – ця соціально-політична і морально-правова категорія дуже цікавить гуманістів. Вона „характеризує відповідність між практичною роллю індивідів або соціальних груп у житті суспільства та їх соціальним становищем, між їхніми правами й обов’язками, між вчинками і винагородами, заслугами людей та їх суспільним визначенням” [27, с. 277]. С. Оріховський звертається до короля, закликаючи його дбати про справедливість, „якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого” [28, с. 44]. Справедливість бачиться мислителем як особиста риса людини. Також він виокремлює іншу справедливість, ту, що „тримається на законах… Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є немов ліками для зцілювання ран”, а „першою є справедливість, а не сила” [29, с. 373]. На думку С. Оріховського, справедливість – це душа держави, головна чеснота, на основі якої мають вирішуватися всі питання.Суспільний ідеал свободи – це результат індивідуалістичних тенденцій Ренесансу. Він виявляється в акцентуванні уваги суспільно-політичних мислителів на правах особи, свободи її волі та незалежності. Ідея свободи важлива й для С. Оріховського. Її він називає найбільшим надбанням людини, завдяки їй особистість може зреалізувати свою сутність. Громадяни мають зрозуміти різницю між свободою і неволею. Його декларації про свободу перейняті незаперечним і сильним духом ренесансно-гуманістичної філософії. Справжню свободу породжує такий державний лад, коли всі підкоряються праву, тоді всі рівні. Запорука свободи – дотримання законів. С. Оріховський пише: „Як неволя думку в людині тлумить, нищить, гасить (що теж і на обличчі людському відобразитись мусить), так і вольність у людині думку множить, серце підносить, обличчя веселим, око сміливим, погляд і ходу жвавою в ній робить” [30, с. 370].