Роль виборів у політичних процесах сучасної Болгарії

У передвиборчій кампанії взяло участь багато молодих людей, учнів і студентів, які за одну ніч обклеїли Софію в синій колір пропаґандистськими гаслами опозиції. Акція “синій ранок” дала назву правому полюсу болгарських політичних сил. “Сині” пов’язуються у свідомості болгарського електорату з неґативним ставленням до комунізму, з викриттям деформацій минулого та ідеєю відродження цінностей довоєнного часу.

Справжні сутність і зміст ліберальних цінностей тоді мало хто собі чітко уявляв. У штабі СДС були впевнені в перемозі всупереч результатам соціологічних опитувань, які провіщали перемогу БСП. З цією партією у громадській думці пов’язувалося „світле минуле” з його ґарантіями певного рівня соціальної захищеності. За соціалістами було закріплено червоний колір, який символізував лівий полюс політичних сил.Передвиборча кампанія від початку до кінця проходила в умовах конфронтації, яка весь час посилювалася, під акомпанемент звинувачень однієї сторони у злочинах минулого, а іншої – в екстремізмі та безвідповідальності. Результати виборів були несподіваними, особливо для опозиції. БСП одержала абсолютну більшість голосів. У Великих Народних Зборах ця партія отримала за пропорційною системою 47,25 % місць, а в мажоритарному суперництві – ще більше: 211 місць з 400. СДС дістав 144, а БЗНС – 16 депутатських мандатів. У новому парламенті з 23 мандатами з’явилася й нова партія – Рух за права і свободи (РПС). Ця партія етнічних турків, леґітимність якої довго оскаржувалася [14], в парламенті вправно здобувала політичні дивіденди, підтримуючи, залежно від обставин, ту чи іншу силу. Таке становище зберігається й досі.

Значення виборів 1990 року полягає в тому, що вони були першими демократичними виборами, як вважали західні експерти і спостерігачі. Однак це твердження заперечують болгарські політики і вчені. Вони вважають вибори хоч і демократичними, але не чесними. (Їх результати так і не були оприлюднені) [15]. Тим часом, ці вони повинні були з’ясувати проблему леґітимності влади, заспокоїти громадські пристрасті. Однак цього не сталося. Протистояння посилювалося.

СДС не був готовий до поразки. До того часу в усіх постсоціалістичних країнах перемогу діставала опозиція, а комуністичні партії відходили на політичні маргінеси. СДС очікував такого ж результату і в Болгарії. Та брак політичного досвіду не дозволив опозиції правильно оцінити ситуацію.

Замість того, щоб серйозно проаналізувати причини поразки і зробити відповідні висновки, керівництво СДС вдалося до виголошення протестів. Його лідер Ж. Желєв оголосив вибори нечесними. Розпочалися громадянські заворушення: студенти захопили університет, створили на центральній площі Софії наметове “місто істини”, вимагали відставки президента П. Младенова тощо. Опозиція, не зумівши дістати владу шляхом виборів, спробувала контролювати політичний процес за допомогою “вулиці”, революційними методами. Так в обстановці зростаючого суспільного напруження закінчився перший етап трансформації – від усунення від влади Т. Живкова до скликання першого багатопартійного парламенту.

Аналіз виборів 1990 – 1996 років дозволяє відзначити деякі тенденції у поведінці електорату та характері його симпатій до тих чи інших політичних сил. У період, який ми розглядаємо, в парламентських виборах 1990 року брали участь 40 партій і коаліцій, 1991 року – 38, 1994 року – 48. Через таку політичну строкатість пересічному громадянинові було дуже складно зробити не тільки правильний вибір, але й вибір взагалі. Практично будь-яких істотних змін у підтримці електоратом певних політичних сил не відбулося. Сталими спільнотами в цей період залишаються виборці БСП, СДС та РПС. Решта електорату, що тримається “середини”, розподіляється між партіями болгарського бізнесу БББ/Ж. Ганчев, землеробськими союзами та монархічними партіями.

Інша картина вималювалася на парламентських і президентських виборах 2001 року. Цей рік болгарські дослідники назвали роком “двох див” [17]. Якщо з виборів 1990 року починалася політична трансформація, то останні дають можливість підбити деякі підсумки політичних процесів останніх 12 – 13 років. Результати виборів 2001 року стали сенсацією, оскільки нове політичне утворення – Національний рух Сімеона Другого (НРСД) отримав парламентську більшість – 42,74 % голосів та 120 депутатських місць з 240 у Народних Зборах. Успіх НРСД свідчить, що багато виборців, розчарувавшись у політиці попередніх урядів, віддали голоси новій силі, повіривши у можливість “дива”. Адже виборці втомилися від нескінченних реформ, демократизації, приватизації, які, всупереч сподіванням, тільки погіршували умови їхнього життя. Такі результати політики і деякі вчені розцінювали як провал болгарського перехідного періоду.

Однак на те, що сталося, можна поглянути й з іншого боку, а саме як на початок його нового етапу. Проголосувавши за маловідомих політиків, болгарський народ надав їм кредит довіри, сподіваючись, що в країні існують невикористані резерви, а відтак буде знайдено шляхи, які виведуть болгарське суспільство з кризи, що надто затягнулася. 26 липня 2001 року колишній спадкоємець царського престолу Сімеон Другий Сакскобургготський обійняв посаду прем’єр-міністра.Вибори президента також здивували і болгар, і весь світ: якщо колишній монарх став прем’єром, то колишній комуніст, а нині соціаліст Г. Пирванов – президентом. Хоча ні той, ні інший ніколи не перебували на вершинах влади. Успіх Г. Пирванова, на думку політологів, не носить чисто політичного характеру і не пов’язаний безпосередньо з впливом БСП, оскільки її прибічників у суспільстві значно менше, ніж ті 54 % виборців, які віддали йому голоси. Вірогідно, мала значення його особиста поміркованість і толерантність. В його виборчій кампанії не спостерігалося прямих атак на суперників і викидів компромату. З ім’ям Г. Пирванова пов’язувалась еволюція БСП до європейських лівих цінностей і проатлантична зовнішньополітична орієнтація. Практика двох останніх років засвідчує раціоналізм болгарської політики.