Роль виборів у політичних процесах сучасної Болгарії

Фактично болгарське виборче право бере початок від Тирновської конституції і закону про вибори представників до Звичайних і Великих народних зборів від 1880 року [5]. Закон закріпив поширену в Європі мажоритарну систему із загальним, рівним і прямим виборчим правом. Виняток становить період 1882 – 1885 років (так званий режим повноважень), коли вводилися не тільки майновий і освітній цензи, але й непрямі вибори. 1945 року законом було обмежено виборче право для осіб, які в будь-якій формі мали стосунок до фашизму.

Упевні періоди вводились обмеження виборчого права для жінок.

З 1911 року в Болгарії практично діє пропорційна виборча система. Саме тоді було проведено в певному розумінні експеримент, оскільки в результаті виборів тільки 10 % мандатів було отримано за пропорційною системою, а 90 % – за мажоритарною.

Після перевороту 1934 року партії в Болгарії було заборонено, і в парламенті розпочався тривалий період “безпартійного режиму”. Тільки восени 1944 року пропорційна система знову запрацювала, хоча й ненадовго. З 1947 року встановлюється нова модель суспільно-політичного життя і нове оформлення виборчого законодавства, яке діяло сорок років. Формальна двопартійна модель, юридичне закріплення керівної ролі компартії, безальтернативність програм і особистостей зробили безглуздою саму ідею вибору.

Болгарія повертається до класичних моделей виборчої системи тільки 1989 року, після падіння режиму Т. Живкова. На відміну від багатьох постсоціалістичних країн, болгари не створювали нову виборчу систему, а по суті відтворили не зовсім забуту, але з різних причин відкинуту політичну традицію і практику. В умовах бурхливих політичних процесів, під сильним впливом рішень Національного круглого столу 1990 року було ухвалено закон про вибори до Великих Народних Зборів (ВНЗ), який передбачав введення змішаної системи [6]. У ній механічно поєднувалися елементи мажоритарної і пропорційної систем. Відповідно до цього закону, 200 депутатів ВНЗ (всього їх 400) обираються за мажоритарною системою в два тури, а ще 200 – за пропорційною. Вибори до Народних Зборів і Громадських рад проводяться за пропорційною системою.

Такий варіант дозволяє визначити як характер вимоги громадян до кандидатів, так і ступінь впливу на соціум партій та інших ідейно-політичних утворень. Партії, які існували раніше – з точно встановленими для них ролями, потрапили в якісно нові, нестандартні обставини. Відновлені партії, в результаті тривалої відсутності на політичній сцені та ще й з новими лідерами на чолі, навряд чи могли скористатися старим, набутим в інших умовах досвідом. Нові ж партії, які хоч і не мали політичного досвіду, але не відчували тягаря минулого, претендували на гідне, можливо, навіть лідерське місце в новому політичному просторі, що тільки но починав формуватися.

Закон давав партіям можливість скористатися плюсами (й мінусами) як мажоритарної, так і пропорційної виборчої системи. Кожна партія могла на практиці оцінити, яка з двох складових змішаної системи дозволяла їм забезпечити кращий результат. А виборці могли визначити, який варіант виборчої системи більше відповідає інтересам суспільства і забезпечує адекватне представництво громадян у системі влади.Право призначати парламентські і місцеві вибори в Болгарії належить президентові країни. Вибори президента і віце-президента призначають Народні Збори. Виборчі одиниці – виборчі райони і виборчі секції. На виборах народних представників утворюється 31 багатомандатний виборчий район: три – в Софії, два – в Пловдивському окрузі, решта 28 – у межах колишніх округів. Межі виборчих районів, їх найменування і нумерація визначаються указом президента. На виборах президента і віце-президента вся країна розглядається як одномандатний виборчий район, у якому кожна кандидатська пара обирається за одним списком. На місцевих виборах кожна громада є багатомандатним виборчим районом по виборах громадських радників і одномандатним – по виборах кмета (місцева виконавча влада, її голова). Голосування здійснюється кольоровими бюлетенями – синій, червоний, зелений, помаранчевий колір або білі бюлетені з одною, двома чи трьома кольоровими смужками. Не допускається використовувати комбінацію кольорів національного прапора. Партія чи коаліція має право одержати такий само колір бюлетеня, як і на попередніх виборах [7]. Опитування громадської думки показали позитивну реакцію виборців на таке різнобарв’я – воно дозволяло простіше орієнтуватися у передвиборчій кампанії.

Для організації і проведення виборів створюються: Центральна виборча комісія (ЦВК), районні, громадські і секційні виборчі комісії. Існує судовий контроль за їх діяльністю: рішення ЦВК оскаржуються у Верховному суді, а рішення громадської виборчої комісії – в районному. Рішення судів є остаточними.

Право висувати кандидатів мають політичні партії, партійні коаліції та виборці. В останньому випадку кандидат реєструється як незалежний. Для висунення кандидата в народні представники виборці формують ініціативний комітет у складі 5 – 7 осіб. Він реєструється в районній виборчій комісії. Ініціативний комітет по виборах президента і віце-президента реєструється ЦВК, а відповідний комітет по виборах у громадські ради і кмети – у громадській виборчій комісії.