Роль виборів у політичних процесах сучасної Болгарії

Основною причиною проведення таких виборів послужили стосунки Ж. Желєва з “синьою коаліцією”, завдяки якій його було обрано президентом, але які з 1992 року ускладнились. Восени 1995 року Ж. Желєв офіційно заявив про своє рішення балотуватися на новий президентський термін. Коаліція “Народний союз” його підтримала, а представники СДС заявили, що підуть на вибори з новим кандидатом. Пошуки компромісу не давали результатів. Соціологічні дослідження підтверджували, що, у разі розколу, демократичні сили будуть приречені на невдачу. Крім того, приклад Л. Валенси, який зазнав поразки на виборах в результаті розколу польської опозиції, справив сильний психологічний вплив і на президента Ж. Желєва, і на СДС. Цей фактор зіграв проти сценарію з двома кандидатами, і попередні вибори стали можливими. Було знайдено й інституційне вирішення проблеми: укладено “Угоду про попередні вибори”, підписану лідерами демократичних парламентських партій і коаліцій, а через десять днів й обома кандидатами об’єднаної опозиції – П. Стояновим і Ж. Желєвим. Було створено всі необхідні інститути виборчого процесу (ЦВК, реґіональні та громадські виборчі комісії, Політрада тощо). В результаті “праймериз” був визначений спільний кандидат від демократичних сил – П. Стоянов, який дотримувався прозахідної ліберальної позиції і репрезентував на той час праву болгарську еліту.Результати попередніх виборів засвідчили, що в країні політичні процеси розгортаються за іншим, ніж раніше, сценарієм. Масова участь громадян у виборах визначалась кількома факторами: розчаруванням від управління БСП (колишня БКП) і пошуками альтернативи, новизною і привабливістю самої процедури, прагненням до згоди, взаємопорозуміння тощо. Така консолідація суспільства проявилася, мабуть, уперше після 1989 року.

Згадана процедура вже відійшла в історію. Однак вона відіграла важливу роль в політичних процесах: леґітимувала демократичну політичну еліту, створила нові можливості для участі громадян в управлінні країною, а, можливо, започаткувала й нову політичну традицію. Є у попередніх виборів в Болгарії майбутнє, чи ні – прогнозувати складно. Все залежить від багатьох чинників політичного розвитку та розстановки політичних сил. Це свідчить, що виборча система країни, як завше, перебуває у постійному розвитку і пошуку можливих альтернатив, які працюють на консолідацію суспільства.

Перші демократичні вибори відбулися в червні 1990 року, і їх можна вважати стартом трансформації болгарського суспільства. Болгарія – єдина країна у Східній Європі, яка пов’язувала перші демократичні вибори з розробкою нової Конституції. Тому цей процес почався з виборів до Великих Народних Зборів, які мали прийняти Конституцію або внести до неї зміни. Дебати навколо виборів багато в чому загальмували прийняття рішень з економічних проблем, що прирекло Болгарію на уповільнені, порівняно з іншими країнами, кроки постсоціалістичних перетворень.

Винятково важливою справою стала досягнута домовленість про терміни проведення виборів. Опозиція в особі СДС хотіла відкласти їх на осінь 1990 року, аби виграти час для згуртування своїх сил на місцях та підготуватися ідейно й організаційно. Керівники БСП хотіли провести вибори навесні, поки в неї ще тримався високий рейтинґ. Але компромісу все ж вдалося досягти, і вибори призначили на 17 червня 1990 року.

СДС віддавав перевагу пропорційній системі, яка забезпечувала представництво і невеликим партіям. БСП тоді виступала за мажоритарну систему, оскільки розраховувала на відомих політиків, котрі здобули авторитет у суспільстві під час усунення від влади Т. Живкова. Досягнуту угоду про застосування змішаної системи (200 депутатів за пропорційною, 200 – за мажоритарною) було покладено в основу сучасної виборчої системи Болгарії. Фактично її було скопійовано з німецької з тією лише різницею, що бар’єр входження до парламенту знизили до 4 % (в ФРН – 5 %).

Домовленості стосувалися й правил та можливостей використання засобів масової інформації: влада ґарантувала папір, приміщення і друкарні для видання опозиційних газет, а також деполітизацію національного радіо і телебачення і рівний доступ всіх політичних сил до державних ЗМІ [12]. Це засвідчувало, що демократичні перетворення в країні розпочались.

Слід підкреслити: від результатів цих виборів залежало спрямування болгарської постсоціалістичної трансформації. Вибори відбувалися в новій геополітичній ситуації. БСП все ще орієнтувалась на КПРС і СРСР, але в болгарський політичний розвиток почали втручатися й інші зовнішні сили. Це стало зрозумілим під час візиту до Болгарії держсекретаря США Д. Бейкера в лютому 1990 року та візиту Ж. Желєва у травні того ж року до США. Урядові були висунуті політичні умови, за виконання яких Болгарія могла одержати членство в МВФ і Світовому банку. Головні з цих умов були пов’язані з проведенням “чесних і вільних виборів”, а також з ґарантією вільної еміграції та дотримання прав людини. Крім того, СДС діставав допомогу ззовні для фінансування видання “Демокрация”, отримував оргтехніку, а також методичні поради щодо підготовки кадрів. Зокрема, в передвиборчій кампанії СДС розраховував на допомогу французького спеціаліста з політичного маркетинґу Ж. Сегела. Посланник США в Софії С. Поланскі був на останньому мітинґу опозиції [13]. Приклади можна продовжувати.