Розуміння сили

Сила – тотожність творчого руху, розвитку, творіння, самого життя. Життєвості сили перешкоджає і чинить опір все, що відмирає або стоїть на місці.

Перешкода притягує силу як об’єкт, на якому остання себе випробовує і перевіряє. При подоланні перешкоди сила руйнується як недостатня і несвоєчасна (що сприяє перехопленню ресурсів моделями насильницького типу) або зростає після подолання перешкоди і шукає нових випробувань. Вона не існує без руху і перешкод.

Сила – явище всезагальне і всеосяжне – в розумінні дії, що творить і будує, бо будь-який суб’єкт сили чи об’єкт, що перебуває під її впливом, пронизані різноманітними і взаємодіючими її проявами.

“Природа – священна, первісна сила світу, що вічно творить і породжує з себе самої і, діючи, творить речі” [18]. Всі об’єкти, що існують у природі і суспільстві, піддаються впливам різних сил і, в свою чергу, можуть генерувати силу залежно від своїх потенцій, проявляючи синергетичні якості, і засвідчувати в такий спосіб своє існування – за умови їх залучення в якості ресурсів сили до певної системи відносин для досягнення суспільно корисних цілей – цілей творення.

Не можна уявити предмет, який не був би уособленням сили чи її ресурсом. У цьому розумінні і певна людська спільнота, і певна людина, сама по собі чи в поєднанні з механізмом, і сам по собі механізм є ресурсом і водночас уособленням сили в залежності від залучення до певної цілісної системи організації ресурсів чи виступаючи у вигляді такої.

Сила проявляє себе в різноманітних формах організації енергії. Ці форми можуть посилювати одна одну і, навпаки, протидіяти, але ніколи не знищувати і руйнувати. Неспроможність двох чи більше сил знайти форму взаємодії для збільшення своїх потужностей – ознака переродження і втрати їх позитивних творчих якостей, свідчення появи в спектрі їх діяльності елементів негативної людської практики. Зіткнення, взаємопослаблення і взаємознищення свідчать про боротьбу моделей організації ресурсів насильства, про перевагу негативної практики над позитивною.

Природний рух матерії, дія законів природи і суспільства спрямовані на пошук найдосконаліших форм організації ресурсів. Рівень досконалості моделі організації перевіряється через прояви сили.

Існують два основні типи моделей організації ресурсів для суспільно-політичної дії. Вони принципово відрізняються за двома ознаками: 1) ставленням до ресурсів – збереження (силова модель) і руйнування (насильницька модель); 2) за соціальною корисністю (силова модель) та шкідливістю (насильницька модель) мети, на досягнення якої спрямовані ресурси.Виникнення спалахів насильства, переростання їх у масові руйнівні дії і війни, що ведуться державами і народами, – це є свідчення хибності обраних суспільних цілей, моделей організації ресурсів і, як наслідок, регресивного розвитку людських спільнот.

Сила свідчить про досконалість моделі організації ресурсів. Досконало організовані ресурси, навіть у невеликій кількості, спроможні породжувати багаторазове збільшення сили. Емерджентна здатність – наслідок використання найдосконаліших моделей організації ресурсів. Це – моделі “золотої середини”.

Досконала модель організації ресурсів, у комплексі з чітко визначеною суспільно корисною метою, породжує досконалу силу, спроможну ефективно чинити опір руйнівним впливам насильства і позбавляти його ресурсів.

Література

1. Ноосфера. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев и др.- 2-е изд. – М., Сов. энциклопедия, 1989. - С.428.

2. В.Ильин. Политическая антропология / Под редакцией В.Ильина.- М., Изд-во МГУ, 1995.- С.20.

3. Г.Алексеев. Энергия и энтропия.- М., Знания.- 1978.- С.14.

4. К.Маркс и Ф.Энгельс. Введение к «Диалектике природы» / Избранные произведения. В 3-х т. Т.1.- М., Политиздат, 1985.- С.54.