Посткомуністичні революції

Можливість перемоги опозиційних сил зумовлена їх консолідацією, але у більшості пострадянських країн з недемократичними режимами вона відбувається дуже повільно. До того ж, демократична опозиція має порівняно невисокий рівень впливу на суспільство. В Узбекистані, Таджикистані та Туркменистані повалення теперішніх режимів може призвести до захоплення влади ісламськими фундаменталістами, що погіршить перспективи демократизації. Тому вельми проблематичною є імовірність підтримки антиурядових дій у цих країнах з боку західних демократій.Поширенню демократії могла би сприяти демократизація Росії, яка, заради збереження панівного статусу на пострадянському просторі, підтримує недемократичні режими. Але серйозною перешкодою цьому є імперська ментальність переважної частини її населення, що обумовлює орієнтацію на сильну одноосібну владу і реваншистські настрої. За своєю ментальністю росіяни більше нагадують сербів, бо обидва етноси посідали чільне місце в колишніх імперських утвореннях. Однак військові поразки режиму С. Мілошевича в хорватській (1991 – 1995 рр.) та боснійській (1992 – 1995 рр.) війнах, дистанціювання Чорногорії від Сербії, військова операція НАТО, проведена у відповідь на геноцид албанського населення Косова (1998 – 1999 рр.), на момент революції призвели до серйозних змін у політичній свідомості сербів. У Росії подібних чинників поки немає, хоча нездатність вирішити проблему Чечні воєнним шляхом, поширення сепаратистських настроїв у національних республіках (особливо мусульманських), нескінченні терористичні акти поступово починають впливати на свідомість багатьох росіян.

Загальні висновки

Посткомуністичні революції, що відбулися в Югославії, Грузії, Україні та Киргизстані, є одним зі способів демократизації посттоталітарних суспільств, у яких трансформаційний процес на певному етапі свого розвитку набув зворотної траєкторії. Ймовірність їх поширення на інші країни залежить від наявності необхідних передумов: ступеня незадоволення народних мас чинною владою, розпаду правлячої еліти та консолідації опозиційних сил. Якщо ж одного з цих чинників немає, то протестні дії влада може придушити силою, або ж опозиція здобуде перемогу збройним шляхом. Посткомуністичні революції не обов’язково будуть, як у випадках, що аналізувалися, „оксамитовими”. Немає також впевненості, що вони обов’язково будуть мати демократичний характер. У деяких країнах з мусульманським населенням повалення посткомуністичної влади може спричинити встановлення фундаменталістських режимів. Для мультиетнічних суспільств (особливо для Росії) революційні потрясіння приховують в собі загрозу дезінтеграції.

Проте домінування демократій на міжнародній арені, неспроможність авторитарних режимів вирішувати нагальні проблеми суспільного розвитку, поступове становлення структур громадської самоорганізації, зміна генерацій (що не може не вплинути на політичну культуру) викликає надію, що процес переходу посткомуністичних суспільств на колію демократичного розвитку триватиме. Успіхи постреволюційних країн у вирішенні нагальних соціально-політичних та соціально-економічних проблем спроможні стати дієвим чинником його пришвидшення. Коли та в якій спосіб конкретна країна перейде на шлях демократичного розвитку, залежить від розвитку соціально-політичної ситуації. Позитивним явищем є процес об’єднання опозиційних сил, що розпочався перед виборами (наприклад, в Азербайджані, де парламентські вибори мають відбутися в листопаді 2005 року [25]).

Література:

1. King Ch. A Rose among Thorns // Foreign Affairs. – 2004. – Vol. 83, №3. – P. 13 - 19.

2. Гельман В. Я. Уроки украинского // Полис. – 2005. – №1. – С. 36 - 49.

3. Бузгалин А. Майдан: народная революция или... // Свободная мысль. – 2005. – №2. – С. 35 - 47.

4. Революция // Большой энциклопедический словарь / М. А. Прохоров (гл. ред.). – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Большая Российская энциклопедия. – СПб.: Коринт, 2004. – С. 1002.

5. Революция // Философский словарь: Основан Г. Шмидтом. – 22-е изд. под ред. Г. Шишкоффа / Пер. с немец. – М.: Республика, 2003. – С. 379 - 380.

6. Революция // Социальная философия: Словарь / Сост. и ред. В. Е. Кемеров, Т. Х. Керимов. – М.: Академический проект, 2003. – С. 368 - 375.

7. Революция политическая // Советская историческая энциклопедия / Е. М. Жуков (гл. ред.). – Т. 11. – М.: Советская энциклопедия, 1968. – С. 926 - 933.