Посткомуністичні революції

За демократичного режиму зміна урядової влади відбувається внаслідок вільних, конкурентних виборів – це є мінімальним показником політичної демократії [10, с. 11 – 12]. Хоч нові конституції цих країн запровадили інститут вільних виборів, й усі вибори в посткомуністичний період відбувалися на альтернативній основі за участю опозиції, але внаслідок використання адміністративного ресурсу – набору „чинників та механізмів, що сприяють активному впливу владних структур на хід та результати виборів” [11, c. 188]; зрощення політичної та бізнесової еліт; придушення вільної преси; утисків щодо опозиційних сил; застосування маніпуляційних технологій вони забезпечували потрібний владі результат. Бажання посткомуністичної еліти зберегти себе спричинила зворотність траєкторії трансформаційного процесу. Суспільство стало просуватися не до вільного демократичного суспільства, а в протилежний бік (таблиця 1).

Таблиця 1

Тенденція погіршення стану свободи і демократії напередодні посткомуністичних революцій

Югославія Грузія Україна Киргизстан

19981999199920031997200419972004

Виборчий процес5,005,504,005,253,254,255,006,00

Громадянське суспільство5,005,253,754,004,003,754,504,50

Незалежність ЗМІ4,505,753,754,004,505,505,006,00

Влада 5,005,504,505,504,505,254,256,00

Конституційний, законодавчий та судовий устрій5,005,754,004,503,754,754,505,50

Корупціян/а.6,255,005,75н/а5,75н/а6,00

Шкала демократизації 4,905,674,174,834,004,884,655,67

Таблицю складено за даними моніторингу, який за спеціальною програмою у 27 посткомуністичних країнах проводить міжнародна правозахисна організація „Freedom House”. Джерела: [12, p. 234, 300, 490, 624].

Методологія моніторингу виходить з того, що за 1 приймається повна відповідність стандартам демократичного урядування. Відхилення від 1 характеризує рівень невідповідності їм. Політичний режим країни, сумарний показник якого (шкала демократизації) перебуває у межах 1 – 2, визначається як „консолідована демократія” (Consolidated Democracy); на рівні 3 – „напівконсолідована демократія” (Semiconsolidated Democracy ); 4 – „перехідне урядування або гібридний режим” (Transitional Government or Hybrid Regime); 5 – „напівконсолідований авторитарний режим” (Semiconsolidated Authoritarian Regime); у межах 6 – 7 – „консолідований авторитарний режим” (Consolidated Authoritarian Regime) [12, p. IX – XVII].

Як бачимо, за сумарними показниками усі чотири країни відхилялися від демократичних стандартів і напередодні революцій опинилися біля межі, яка відокремлює гібридний режим від напівконсолідованого авторитаризму, з тією різницею, що Грузія і Україна впритул наблизилися до неї (відповідно, – 0,17 та – 0,12), а Югославія і Киргизстан її вже перетнули (обидві +0,67). Тенденція відходу від стандартів демократичного урядування означала позбавлення народу права змінити владу електоральним шляхом.

ПривідЗагальним приводом посткомуністичних революцій стала брутальна фальсифікація політичних виборів: перших прямих виборів президента югославської федерації (24 вересня 2000 р.), президентських виборів в Україні (31 жовтня та 21 листопада 2004 р.), парламентських – у Грузії (2 листопада 2003 р.) та Киргизстані (27 лютого і 13 березня 2005 р.). Неупереджені соціологічні опитування, що проводилися напередодні та в період виборчих перегонів, свідчили про зниження довіри до влади і зростання підтримки опозиції, яка зуміла консолідуватися. В такій ситуації влада, зрозумівши, що традиційних засобів самозбереження буде недостатньо, вдалася до брутальних дій: маніпуляцій зі списками виборців та відкріпними посвідченнями, голосування вдома, підкупів, усунення з виборчих дільниць членів комісій та спостерігачів від опозиції, пряме фальшування результатів у виборчих комісіях тощо.