Поетапний цикл здійснення прогнозів
2. Дотримання принципу додаткового опису, тобто – відповідності між зовнішнім і внутрішнім описом об’єкта, балансу між інформаційними і системними характеристиками.
3. Визначення ступеня пов’язаності об’єкта із зовнішнім середовищем, тобто – характерові зв’язків між зовнішнім середовищем і об’єктом.
4. Оцінка критерію інтенсивності асиміляції (ступеня „розмитості” опису об’єкта і напрям його найбільш інтенсивного „розмиття”).
5. Встановлення ступеня агрегування і його впливу на точність опису об’єкта.
6. Наявність відповідності між точністю і повнотою опису об’єкта.
7. Оцінка статистичного взаємозв’язку між точністю і надійністю прогнозу для відповідної глибини інтервалу прогнозування [6].
8-й етап – вироблення рекомендацій для рішень у сфері управління на основі співставлення пошукових і нормативних моделей. Цей етап засвідчує, що прогноз є інформаційною базою для осіб, задіяних у сфері управління. Отже, робота над прогнозом не може вважатися завершеною без вироблення рекомендацій на основі співставлення пошукових і нормативних даних. Цю процедуру неприпустимо передовіряти замовнику, оскільки в нього може виникнути бажання підігнати прогнозні дані під відомчі інтереси. Рекомендації повинні мати об’єктивний зміст.
Процедура вироблення зазначених рекомендацій передбачає складання вірогідних сценаріїв стану об’єкта в разі реалізації запропонованих рекомендацій з обов’язковим визначенням як позитивних, так і негативних наслідків такої реалізації. Як правило, на цьому етапі готується попередній звіт про дослідження, який має включати документи, що засвідчують здійснення всіх попередніх процедур.
Рекомендації, що містяться в підсумкових документах здійсненого прогнозу, мають співвідносити пропоновані дії з часовими й матеріальними ресурсами потенційних ініціаторів внутрішньо- чи зовнішньополітичної діяльності, що стосується прогнозованих об’єктів. Російська дослідниця К. Боришполець справедливо зазначає: „Бюджет, кадрове забезпечення, технічна оснащеність часто вислизають з поля зору дослідників, вихованих у традиціях академічної науки. Не завжди вдається належним чином враховувати і „людський вимір” дистанції між ідеально спланованим рішенням та його адміністративним втіленням. Хоча ступінь можливості виконання наукових рекомендацій у сфері суспільних відносин завжди відносна, надзвичайно важливим критерієм при її розробці повинна неодмінно бути реалістичність передбачуваних дій” [7].За результатами здійсненого прогнозу, як правило, вибудовується цілий ряд сценаріїв розвитку політичної ситуації. Їх, однак, не повинно бути надто багато. Це, зазвичай, не більше п’яти варіантів вірогідних змін політичної обстановки. Можливість сприйняття суб’єктами політики прогнозних рекомендацій суттєво підвищується, якщо сценарії супроводжуються конкретними пропозиціями здійснення послідовної, поетапної стратегії. Обгрунтування конкретних кроків суб’єкта політики посилює системні характеристики його політичної поведінки і сприяє утриманню тактичної ініціативи. Важливими позиціями, що конкретизують сценарії, є також оцінки ступеня політичного ризику.
9-й етап – експертиза підготовленого прогнозу і рекомендацій та їх доопрацювання з урахуванням обговорення; передача їх замовникові.
Коли ви передаєте результати прогнозування, то маєте враховувати, що ваші висновки можуть бути непопулярними на даний момент і не відповідати бажанням замовника. Однак робота прогнозиста чи аналітичної групи полягає в тому, щоб надавати об’єктивну інформацію.
У висновку, який є формалізованим результатом здійсненого прогнозу, щодо деяких поставлених завдань вдається отримати пряму та досить чітку відповідь; в інших випадках обмежуються лише припущеннями. Відповідно до цього, за визначенням А. Бароніна, по-перше, треба розуміти, які з моментів є найважливішими, а не концентрувати увагу одразу на багатьох. По-друге, висновок до здійсненого прогнозу потребує чіткого відображення в ньому: 1) послідовно описаних сприятливих і несприятливих чинників та оцінок результатів їх взаємодії; 2) порівняння властивостей об’єктів, які вивчаються, з відомими властивостями аналогічних об’єктів; 3) визначення верхніх і нижніх меж розвитку об’єкта з урахуванням постійних і тимчасових чинників [8].