Поетапний цикл здійснення прогнозів
Практика технологічного прогнозування, починаючи з 1960-х років, дозволила емпіричним шляхом виробити основні етапи здійснення прогнозів. Вивчивши методики, що застосовуються в соціальному прогнозуванні, автор вважає за можливе рекомендувати описану нижче поетапну послідовність здійснення прогнозних операцій.
Процес політичного прогнозування має складатися з десяти етапів.
1-й етап – вироблення програми дослідження. У прогностиці його ще називають передпрогнозною орієнтацією (ППО). В процесі ППО уточнюється, насамперед, об’єкт дослідження, що передбачає вивчення його внутрішнього змісту і особливостей. Ця процедура дуже важлива, оскільки нерідко вже в самій назві об’єкта приховується неоднозначність. Скажімо, коли об’єктом дослідження стає опозиція, то мусимо з’ясувати, про яку саме опозицію йдеться: парламентську чи позапарламентську, системну чи ситуаційно орієнтовану, масову чи групову, організовану чи спонтанну тощо. Одночасно аналізується об’єкт прогнозування на відповідність основним принципам, а також забезпечується попередня верифікація прогнозу шляхом співставлення з прогнозами об’єктів-аналогів.
Передпрогнозна орієнтація передбачає також: визначення предмета і проблематики дослідження; аналіз характеру і масштабів прогнозу; формулювання мети і завдань, робочих гіпотез; визначення методів і процесу організації дослідження; з’ясування часових параметрів прогнозу. На цьому етапі важливо здійснити детальний аналіз і диференціацію перспективних проблем на ті, що назрівають та очікуються при появі певних умов, збігу обставин. Для адекватного забезпечення складових цього етапу визначають коло експертів, принципи вибірки респондентів, шкали вимірювання, перелік робочих документів.
Досвід соціального прогнозування засвідчує, що повний обсяг програми для тактичного прогнозу становить 2 — 3 авторські аркуші, для стратегічного прогнозу – 10 — 12. Своєрідним доповненням програми є короткий критичний огляд спеціальної літератури з проблеми, що досліджується. Додатками слугують також детально обгрунтовані робочі документи. Основними з них, як вважає І. Бестужев-Лада, є: 1) попередні контури (матриця) вихідної моделі; 2) макети анкет-інтерв’ю для уточнення і конкретизації параметрів вихідної, пошукової та нормативної моделей; 3) макет об’єднаної анкети опитування експертів; 4) шкали вимірювання; 5) інструкції інтерв’юеру, кодувальнику з проведення опитування експертів, з опрацювання матеріалів цього опитування; 6) перелік показників уточненої вихідної моделі; 7) конспекти прогнозного тла і передмодельного сценарію; 8) робочі гіпотези пошукової моделі; 9) проспект критеріїв побудови нормативної моделі [1].
Кількість, обсяг і характер робочих документів визначаються метою і завданнями дослідження.
2-й етап передбачає побудову вихідної (базової) моделі прогнозованого об’єкта методами системного аналізу.
Одразу зазначимо, що в теорії системного аналізу використовуються два підходи до аналізу і синтезу об’єктів прогнозування: 1) об’єктний підхід, що включає виокремлення підсистем шляхом поелементного поділу об’єктів на дрібніші; він застосовується, як правило, до об’єктів складної структури; 2) функціональний підхід, при застосуванні якого за основу структурного членування об’єкта береться функціональна ознака; застосовується, коли кількість первинних об’єктів, які становлять об’єкт прогнозування, незначна, але вони відзначаються складними характеристиками і взаємозв’язками, що передбачає виокремлення груп схожих функцій і дозволяє відстежувати їх реалізацію, незалежно від приналежності до тих чи інших первісних об’єктів [2].
Побудова базової моделі розпочинається зі складання переліку можливих показників (індикатумів). При цьому застосовуються порівняльний аналіз аналогічних моделей, опитування експертів, вивчення відповідної наукової літератури, соціологічне опитування населення. Досвід засвідчує, що попередній перелік показників може налічувати сотні або й тисячі одиниць. У процесі відбору необхідних показників з цього переліку варто залишити лише кілька десятків, які найточніше відображають досліджуваний об’єкт.
Далі в процесі підготовки базової моделі з кількісної інформації вибудовуються динамічні ряди індикаторів по кожному з визначених показників. Для виявлення тенденцій предмета дослідження аналізуються динамічні ряди вихідної моделі. Потім аналізові піддаються й самі виявлені тенденції, що дозволяє визначити прогнозний діагноз, тобто адекватність застосування наступних операцій.
3-й етап – збирання даних контексту прогнозування („прогнозного тла”). Контекст у цьому випадку включає сукупність зовнішніх стосовно об’єкта прогнозування умов, які мають першорядне значення для вирішення його завдань. Так, скажімо, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку на перспективу. Без цього найдетальніше дослідження внутрішніх рушіїв політичної системи може виявитись банальною утопією.Кожний об’єкт, що піддається прогнозуванню, перебуває в певному середовищі, яке постійно змінюється й виступає по відношенню до нього як поєднання зовнішніх чинників. Саме тому базова модель не може бути адекватною меті й завданням дослідження, якщо вона не співвідноситься з аналогічною моделлю прогнозного тла. Процедура побудови цієї моделі в основному схожа з попередньою. Особливість її полягає в необхідності врахування всього набору зовнішніх щодо об’єкта прогнозування чинників – науково-технічних, демографічних, економічних, соціологічних, культурологічних, внутрішньо- і зовнішньополітичних.