Нормативно-правове забезпечення стратегічного планування

Законодавчим документом, що визначає процедури стратегічного планування на загальнодержавному рівні, є закон „Про ефективність та результати діяльності уряду” (Government Performance and Results Act (GPRA)), ухвалений 1993 року [15; 16; 17; 18]. На відміну від Великої Британії, документ визначає ієрархію стратегічного планування виконавчої влади, а також конкретні часові рамки щодо підготовки планових документів. Він складається з 11 розділів: „Коротка анотація”, „Отримані дані та цілі”, „Здійснення стратегічного планування”, „Складання щорічних планів ефективності та механізм звітування”, „Управлінська підзвітність та гнучкість”, „Пілотні проекти”, „Поштова служба США”, „Законодавче забезпечення та нагляд Конгресу”, „Здійснення підготовки”, „Запровадження закону”, „Технічні та узгоджувальні додатки”.

Детальніше процедури застосування та практичні аспекти впровадження цього документа висвітлено в [19].

Головним стратегічним планувальним документом, що розробляється в міністерстві оборони США згідно з вищезгаданим законом, є „Чотирирічний оборонний огляд” (Quadrennial Defense Review) – стратегічний план розвитку збройних сил США. Вироблення документа також регламентується законом США „Щодо планування національної оборони на 2000 рік”, параграф 118. Останній документ опубліковано 30 вересня 2001 року [20; 21]. Він має розділи:

І. Американська безпека у XXI сторіччі (роль США у світі; національні інтереси та цілі; безпекове середовище, що змінюється – поточні загрози у сфері безпеки, труднощі функціонування, що виникають; стан збройних сил США).

ІІ. Оборонна стратегія (цілі оборонної політики; стратегічні принципи: управлінські ризики, планування, згідно з можливостями, оборони США, прогнозування військової потуги, зміцнення альянсів та дружніх стосунків, створення сприятливого балансу сил у регіонах, розвиток широкого спектра військових можливостей; трансформація оборони).

ІІІ. Зміна парадигми процесу планування сил (оборона США, запобіжне стримування, основні бойові операції, непередбачувані обставини меншого масштабу, поточний стан сил).

ІV. Переорієнтація глобальної військової присутності США.

V. Створення військової структури США ХХІ сторіччя (оперативні цілі; підґрунтя для трансформації; зміцнення проведення спільних операцій – об’єднане управління, штаб багатонаціональних об’єднаних оперативно-тактичних сил, багатонаціональні об’єднані оперативно-тактичні сили, політика спільної присутності, підтримка сил; експериментування з підтримкою трансформаційних змін; пошуки розвідувальних переваг – глобальна розвідка, розвідка, спостереження та пошук, постановка завдань, виконання, використання та розповсюдження; розвиток трансформаційних можливостей – науково-дослідні роботи, трансформаційні ініціативи, реструктуризація управлінських структур міністерства).

VІ. Відновлення ефективності роботи міністерства оборони (заохочення талантів з метою їх подальшої роботи у військових та цивільних структурах міністерства; модернізація бізнес-процесу та структури міністерства).

VІІ. Управління ризиками (нова структура ризиків – ризики в процесі управління силами, оперативні ризики, майбутні ризики, інституційні ризики; зменшення ризиків).

VІІІ. Заява голови Об’єднаного комітету начальників штабів збройних сил США.

Додаток: закон „Про ефективність та результати діяльності уряду”.На виконання положень закону „Про ефективність та результати діяльності уряду” стратегічний план розвитку збройних сил США 1997 року оцінювався головним бюджетно-контрольним управлінням США (General Accounting Office) – незалежним федеральним відомством – на прохання Конгресу США. Головною метою процедури оцінювання було підтвердження відповідності основних положень „Чотирирічного оборонного огляду” 1997 року GPRA. Результати оцінки викладено у вигляді конкретних пропозицій, які обговорено з керівництвом міністерства оборони та надіслано до Конгресу США [22; 23].

У цьому контексті необхідно зазначити, що вироблення стратегічного плану розвитку збройних сил США є складним ітеграційним процесом, який виходить за межі міністерства оборони і поширюється на велику кількість урядових та неурядових структур, кінцевою метою якого є складання збалансованого документа, що максимально відображає завдання документів вищого стратегічного рівня.