Нова чи оновлена концепція прав етнонаціональних меншин?

В тих же випадках, коли етнонаціональна меншина намагатиметься запроваджувати “внутрішні обмеження (internal restrictions)” проти своїх членів, що породжує внутрішньогрупові конфлікти, повинні превалювати конституційні норми, які значною мірою залежать від норм другого порядку. Однак, “на відміну від ліберального конституційного режиму, конституційний режим, який походить від усвідомленого плюралізму, не обов’язково вимагає, щоб індивід превалював над групою”. У такому випадку, хоча норми другого порядку домінуватимуть, належним чином розроблені конституційні норми будуть вимагати, щоб і індивідуальні, і групові відповідні перспективи серйозно враховувалися як передумова розв’язання конкретної суперечки. Іншими словами, зауважує М. Розенфельд, згідно з усвідомленим плюралізмом не досить застосовувати норми другого порядку “безпосередньо” для розв’язання суперечки (підкресл. М. Розенфельда). Замість цього, в першу чергу необхідно зрозуміти відповідні вимоги в контексті норм першого порядку, щоб мати можливість знайти рішення, яке дасть можливість більш вільного дотримання цих норм кожною стороною.

Усвідомлений плюралізм, знову ж на відміну від лібералізму, домагається міжперспективної оцінки відповідних вимог як індивіда, так і етнонаціональної меншини з метою встановлення, якщо це можливо, порядку пріоритетності, що може сприяти розв’язанню конфлікту. Адже, як слушно відзначає М. Розенфельд, не всі вимоги посідають однакові позиції всередині самої концепції добра, з якої вони походять. Деякі можуть бути головними чи центральними, в той час як інші можуть бути другорядними чи периферійними. Виходячи з наведеного, вчений зауважує, що конституційний режим, побудований на засадах усвідомленого плюралізму, “здається більш бажаним тому, що він є гнучкішим і витонченішим (flexible and enhanced)”, ніж його ліберальні та комунітаристські опоненти. Дійсно, не забуваючи про існування багатьох недосконалостей, “конституційне ставлення до прав етнонаціональних меншин у відповідності з приписами усвідомленого плюралізму пропонує найкращі існуючі засоби розв’язання конфліктів між індивідом, групою та суспільством як цілим”. І у цьому відношенні, слушно підкреслює М. Розенфельд, “усвідомлений плюралізм може зробити вклад у ліквідацію розриву (to bridging the gap) між універсалізмом та релятивізмом у контексті прав людини”.

Підсумовуючи свої міркування, М. Розенфельд зазначає, що “практичні наслідки застосування усвідомленого плюралізму є менш суворими (far less drastic), ніж можна було б уявити”. І справді, усвідомлений плюралізм не лише гостро засуджує всі систематичні порушення прав людини та етнонаціональних меншин, які мали місце впродовж останнього півстоліття, зокрема такі, як геноцид, депортації, етнічні чистки тощо, а й пропонує досить коректні й конструктивні шляхи та методи їх запобігання за допомогою використання нового типу конституційної юриспруденції.

На завершення М. Розенфельд відзначає, що, з точки зору усвідомленого плюралізму, “права людини є ні однозначно універсальними, ні чітко особливими”. Скоріш за все вони формуються динамічним і еволюціонуючим напруженням, спричиненим одночасним потягом людини і до універсального, і до особливого. А це, в свою чергу, обумовлює зіткнення і конфлікти між універсалізмом та партикуляризмом. Щоправда, зауважує вчений, впродовж останніх років окреслилася “очевидна тенденція (unmistakable tendency) посилення конвергенції” цих двох “ізмів” [19]. Підтвердженням цього, на нашу думку, можна вважати поширення і зростаючий вплив запропонованого М. Розенфельдом усвідомленого плюралізму та базованої на ньому концепції усвідомлено плюралістичної конституційної юриспруденції.Ознайомлення з основними положеннями усвідомлено плюралістичної юриспруденції М. Розенфельда дає підстави, на наш погляд, для наступних уточнень, доповнень та висновків. По-перше, вона є не новою, як вважається на Заході, а оновленою, оскільки подібна концепція вперше була висунута і досить ґрунтовно розроблена видатними українськими вченими В. Даневським [20], М. Драгомановим [21] та Т. Зіньківським [22] ще в останній чверті ХІХ століття. Більше того, 1918 року в УНР було прийнято перший у світовій практиці спеціальний закон про національно-персональну автономію, який став складовою ухваленої того ж року Конституції УНР. Таким чином, Україна стала першою у світі державою, в якій було розроблено та апробовано концепцію справді усвідомлено плюралістичної конституційної юриспруденції. До того ж, в середині 40-х років ХХ століття схожу концепцію запропонували французькі вчені Е. Мун’єр та Ж. Марітен, назвавши її концепцією “особистісно-комунітаристських перспектив” (personalist-communitarian perspectives) та розробили досить коректну і цікаву “Декларацію прав осіб і спільнот”, у якій намагалися поєднати концепцію індивідуальних прав людини та концепцію колективних прав етнонаціональних меншин [23].

По-друге, відродження на межі ХХ та ХХІ століть оновленої концепції усвідомлено плюралістичної конституційної юриспруденції свідчить про наукову коректність, об’єктивність і життєву значущість концепцій, висунутих В. Даневським – М. Драгомановим – Т. Зіньківським та Е. Мун’єром – Ж. Марітеном. І саме це має привернути до неї увагу сучасних правознавців. Адже кожне нове застосування старої концепції по-своєму унікальне, оскільки щоразу вчений, який вивчає етнополітичне законодавство, зустрічається з новим станом розвитку цього законодавства і проводить свої дослідження крізь призму власного бачення і розуміння мети та засобів.

По-третє, запропонована М. Розенфельдом концепція усвідомлено плюралістичної конституційної юриспруденції (як і її попередниці, розроблені українськими, а пізніше французькими вченими), при певній її дискусійності, містить чимало правових інновацій і досить конструктивних пропозицій.