Нова чи оновлена концепція прав етнонаціональних меншин?
Важливо, що М. Розенфельд не обмежується лише визнанням і захистом колективних прав етнонаціональних меншин, а й прагне віднайти ефективні шляхи, методи і засоби їх забезпечення та примирення з індивідуальними правами людини. Зокрема, він пропонує у поліетнічних країнах запроваджувати принципи федералізму; надавати компактно розташованим етнонаціональним меншинам національно-територіальну автономію, а дисперсно проживаючим меншинам – культурно-національну автономію; використовувати принципи консоціативної демократії та деякі інші шляхи й методи, добре відомі і зарубіжним, і вітчизняним дослідникам.
Певний інтерес становить пропозиція М. Розенфельда надавати більше уваги “різниці між негативними та позитивними правами” етнонаціональних меншин. При цьому “негативні права” він визначає як такі, “що захищають меншини від державного втручання”, а “позитивні” – як такі, “що передбачають державну допомогу або субсидії їм”. Перевага віддається “позитивним правам”, які є ефективнішими не лише в теорії, а й на практиці.
На особливу увагу заслуговує прагнення М. Розенфельда максимально використати в своїх дослідженнях надзвичайно потрібний і конструктивний, але досить складний і тому, мабуть, часто ігнорований правознавцями філософський підхід. Принагідно відзначимо, що про важливість і необхідність застосування саме філософського підходу в правознавстві все частіше згадують західні вчені. Так, французький правознавець Ж. Тускоз часто підкреслював, що при дослідженні проблем національного законодавства та міжнародного права “без філософського підходу не обійтись” [6].
Та найбільший науково-теоретичний інтерес викликає запропонована М. Розенфельдом маловідома навіть на Заході концепція нового типу юриспруденції, яку він назвав концепцією “усвідомлено плюралістичної конституційної юриспруденції (comprehensively pluralistic constitutional jurisprudence)” або дещо простіше – концепцією “усвідомлено плюралістичної юриспруденції (comprehensively pluralistic jurisprudence)” [7]. (Забігаючи дещо наперед, відзначимо, що під юриспруденцією мається на увазі збірне, узагальнене поняття, яке охоплює всі правничі сфери, зокрема, правознавчу, законодавчу та правозастосовчу).
Попередньо проведений нами аналіз показує, що теоретико-методологічну базу зазначеного типу юриспруденції становить концепція, яку М. Розенфельд назвав “системною концепцією плюралізму (systematic conception of pluralism)” або “концепцією усвідомленого плюралізму (conception of comprehensively pluralism)” [8].
Заради справедливості треба відзначити, що майже одночасно з М. Розенфельдом ідею про необхідність розробки такої концепції висунула й професор права Мельбурнського університету Д. Отто. Вона назвала її “концепцією здорового плюралізму (conception of healthy pluralism)” і висловила впевненість у тому, що ця концепція стане однією з теоретичних засад правознавства, національного законодавства та міжнародного права щодо статусу етнонаціональних меншин [9]. Можна припускати, що М. Розенфельд або скористався ідеєю Д. Отто, або паралельно з нею (таке досить часто трапляється в науці) почав розробляти свою концепцію.За твердженням М. Розенфельда, концепція усвідомленого плюралізму є “альтернативою” і “найкращим засобом” розв’язання конфлікту між індивідом та групою, між індивідуальними правами людини та груповими (колективними) правами етнонаціональних меншин. Щоб довести правильність цього твердження, він вдається до порівняльного аналізу концепції усвідомленого плюралізму з монізмом, універсалізмом, релятивізмом, партикуляризмом, а також лібералізмом, комунітаризмом та деякими іншими “ізмами”, які по-різному ставляться до індивідуальних та групових (колективних) прав. “Ліберальне ставлення до конституційних прав меншин, – стверджує він, – є неприязним, ворожим груповим правам і намагається засудити індивідуальні права, які ґрунтуються на груповій приналежності. Іншими словами, воно намагається віддавати перевагу індивідуальним правам, які підтримують ідентичність, перед індивідуальними правами, які захищають або плекають різницю”. На противагу цьому, продовжує він, “комунітаристський підхід придатний для оптимізації комунальних прав (групових, колективних прав невеликих спільнот), але лише за рахунок індивіда та суспільства як цілого” [10].
Піддавши такій суворій, але досить справедливій критиці два зазначених “ізми”, М. Розенфельд починає порівнювати їх зі своїм “усвідомленим плюралізмом”. На відміну від лібералізму і комунітаризму, зазначає він, “усвідомлений плюралізм здатний встановлювати принциповий баланс між інтересами індивіда, групи та суспільства, взятого як ціле”. Окрім того, усвідомлений плюралізм є вочевидь кращим за релятивізм у справі управління конфліктами між індивідом, групою та суспільством. Дійсно, якщо ці конфлікти не можуть бути вирішені повністю, ледве чи знайдеться щось інше, спроможне управляти конфліктами між індивідом, групою та суспільством ефективніше, ніж усвідомлений плюралізм. Він є “найкращим з існуючих засобів розв’язання даної проблеми”.
Обґрунтовуючи цю тезу, М. Розенфельд вдається до наступних аргументів і міркувань. Він, зокрема, знов і знов доводить, що, на відміну від інших конкуруючих “ізмів”, усвідомлений плюралізм “вважає індивідуальні та групові інтереси сутністно і нормативно рівнозначними і рівноцінними”. Водночас зауважує, що ідейно-теоретичних конкурентів усвідомленого плюралізму можна поділити на три групи: