Процеси національного будівництва та етнополітичної регіоналізації

Сьогодні країни ЄС дотримуються принципу субсидіарності, а само Співтовариство становить трьохступеневу систему: регіон /земля, кантон, провінція/ - держава - співтовариство. Показово, що на кожному рівні існують свої законодавчі й виконавчі органи, функції яких чітко розмежовані. При цьому за регіонами закріплені функції, необхідні для самоврядування, зокрема, достатні повноваження, фінансова автономія тощо. Крім того, для них створені умови, потрібні для активної участі у зміцненні економічної, соціальної та політичної єдності Європи.Офіційною моделлю Європейського Співтовариства стала "Європа регіонів" /раніше нею була "Європа батьківщин"/. Все це було офіційно затверджено у т.зв. "Хартії регіоналізму", прийнятій Європейським парламентом у листопаді 1988 року.

Поглиблення і поширення процесів регіоналізації, зростання місця і ролі регіонів в економічному та суспільно-політичному житті окремих країн і цілих континентів є, на нашу думку, ще одним свідченням вичерпання класичної ролі національної держави, вступу людства в нову еру свого розвитку. Досить красномовно і влучно висловився із цього приводу відомий японський бізнесмен Омає Кенічі у статті "Виникнення регіональної держави" та монографії "Кінець національної держави: піднесення регіональних економік". "Національна держава, -стверджує він. - стала неприродним, навіть дисфункціональним утворенням для організації людської діяльності та управління економічними зусиллями у безкордонному світі. Вона не представляє справжніх економічних інтересів всього суспільства; вона не визначає багатозна-чущих потоків економічної діяльності. Дійсно, вона не помічає справжніх зв'язків і сінергізму, які існують між часто різним населенням..."

Сьогодні на світовій економічній малі, продовжує Омає Кенічі, з'являється те, що можна назвати "регіональними державами". При цьому кордони "регіональної держави" не визначаються політичними наказами чи декретами. Вони не становлять загрози політичним кордонам будь-якої нації і не потребують ірошей платників податків для свого захисту. Прикладами таких "регіональних держав", на думку Омає Кенічі, можуть служити північна і південна частини Італії, 14 спеціальних економічних зон Китаю та інші.

Зразковою "регіональною державою" міг би бути регіон із населенням у 5-20 млн. чоловік, із добре розвинутою комунікаційною і транспортною системами, міжнародним аеропортом, широкими міжнародними економічними зв'язками тощо. До "регіональних держав" японський бізнесмен зараховує також Європейське Співтовариство, Північно-Амєриканський торговий союз та інші.

Таким чином, західні дослідники розглядають регіоналізацію взагалі, і етнічну зокрема, як об'єктивні, складні й суперечливі процеси. До того ж, більшість з них вважають зазначені процеси переважно позитивними.

Підтримуючи цю точку зору, автор відзначає, щорегіоналіза-ція, у тому числі й етнічна регіоналізація, сприяє чи мозке сприяти вирішенню цілої низки складних проблем, які виникли перед людством на порозі двадцять першого століття. По-перше, вони запобігають перетворенню регіоналістських почуттів на націонал-екстремізм; по-друге, є досить міцною перешкодою на шляху розвитку сепаратистських тенденцій; по-третє, примирюють і узгоджують дезинтеграційні та інтеграційні процеси; по-четверте, у віддаленій перспективі можуть допомогти народам позбутись "розтрісканої шкаралупи" своїх національних держав /націй-держав/; нарешті, сприяти переходу до нової ери - ери тісної взаємодії і взаємовигідного співробітництва народів, яке не буде стримуватись штучними кордонами й митницями...

Література:

1.Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.

2.Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.

3.Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160.

4.Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.

5.Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.

6.Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161.

7.Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.