Процеси національного будівництва та етнополітичної регіоналізації
Не ставлячи під сумнів кожну із наведених вище точок зору, відзначимо, що, мабуть, лише взяті разом вони можуть дати вірне уявлення про процес формування націй. Бо, як слушно зауважує Ф.Таджмен, "немає жодної сили, яка б штучно створила націю. Всі такі спроби були приречені на неминучу поразку. Нації не створюються якимись псевдонауковими, волюнтаристськими теоріями або ідеологічними програмами у ретортах великої держави або блока держав. Вони виростають природним шляхом у ході об'єктивного і складного історичного процесу, як наслідок розвитку всіх тих матеріальних і духовних сил, які на даному просторі формують національне буття окремих націй на основі кровної, мовної й культурної спорідненості та спільних життєвих інтересів.. ."
Слід відзначити, що у різних етносів процес націобудування йде по-різному. У політично незалежних та державних етносів цей процес, як правило, починається і йде згори донизу, тобто від етнічно та національно свідомої еліти до широких народних мас. Саме так формувались нації у Західній Європі протягом ХУІ-ХІХ століть
Роль еліт і націоналізму у формуванні й розвитку націй
Деякі західні дослідники досить слушно зауважують, що нації будуються не стільки політичними і військовими елітами, скільки культурними. За твердженням відомого американського вченого Брай-єна Уейнстейна, головну роль у процесі націобудівництва відіграють видатні письменники, поети, перекладачі та укладачі словників, яких він називає "мовними стратегами", бо "перо набагато могутніше за меч", "їх вибір мови для літературних праць може піднести цю мову на флагшток ідентичності. Віртуозність пера створює символи для нових кордонів спільноти та нових інтересів, які визначаються і захищаються ударом меча". До цього можна лише додати, що сьогодні багато представників культурної еліти будують нації не лише словом, а й ділом, зайнявши високі урядові посади, як це має місце у посттоталітарних державах.
У політично залемсних та бездержавних народів процес націобудівництва йшовздебііьшогоу зворотному напрямку, знизу догори, тобто від народних мас і особливо селянства, яке було не лише основною "етнічною сировиною" для нації, а й головним постачальником представників майбутньої еліти. 1 саме так утворювались нації' у Східній Європі. До того ж, тут цей процес, і це слід особливо підкреслити, супроводжувався боротьбою за утворення власної держави та/чи її розбудовою.
Часто він перетворювався на національно-державне будівництво, тобто одночасне формування політичної нації та розбудову держави. Все це значно ускладнювало і уповільнювало обидва зазначені процеси. Підтвердження тому - розвиток етнополітичних процесів у країнах Азії й Африки після другої світової війни та у сучасних східноєвропейських державах, зокрема в Україні.
Значний науково-практичний інтерес становить і таке запитання: чому одні народи тяжіють до створення політичної нації, а інші - нації етнічної? Досить оригінальну і коректну відповідь на це запитання дав Е.Сміт. Він, зокрема, довів, що існували й існують два типи етносів.
По-перше, т.зв. "аристократичні, горизонтальні" /aristocratic, latteral/ етноси, котрі інкорпорували сусідні регіони та нижчі класи /страти/ в етнічну культуру вищих класів, як це мало місце в Англії, Іспанії та Франції.
По-друге, т.зв. "народні, вертикальні" /demotic, vertical/ етноси, котрі народжувались із родин і родів, як це було у Східній Європі. За твердженням Е.Сміта, саме на підвалинах перших, тобто "аристократичних, горизонтальних" етносів народились політичні нації, а на підвалинах інших, тобто "народних, вертикальних" народились і народжуються етнічні нації.Треба особливо підкреслити, що неодмінною умовою формування націй є також: процеси етнічного ренесансу та політизації етнічності, про які вже йшлося. Тому тут лише зазначимо, що перетворення етносів на нації просто не можливе без згаданих процесів.
На думку багатьох західних дослідників, яку повністю поділяє автор, етнічна спільнота може почати перетворюватись на націю лише після етнічного ренесансу, тобто після того, як вона пройде через етап самопізнання і набуде етнічну самосвідомість. Наступний обов'язковий етап - політизація етнічності. Будь-яка етнічність, котра домагається статусу нації, вірно зазначає Е.Сміт, "повинна стати політизованою" і вступити у змагання за владу та вплив на державній арені.
Такого ж підходу дотримується і К.Дойч: "Коли значна частина народу бажає отримати політичну владу для своєї етнічної і культурної групи, ми можемо називати її національністю. Коли така влада отримана, як правило, через контроль над державними структурами, ми називаємо її нацією".