Нація та національність
Таким чином, проведений нами аналіз свідчить, що у сучасній західній націології існує кілька різних підходів до визначення поняття "нація", тлумачення ії сутності й характеру.
Узагальнюючи ці підходи, Г.Айзекс писав:"У кожного автора свій перелік частин, які становлять націю. Однією ознакою більше, однією ознакою менше, але усі вони включають спільну культуру: історію, традиції, мову, релігію, деякі додають "расу", а також територію, політику і економіку - елементи, які тією чи іншою мірою входять до складу того, що зветься "нацією". При більш уважному вивченні створюється враження, що жодну частину окремо не можна розглядати як єдино необхідну; або обов'-язшву-для статусу нації, за виключенням, мабуть, того чи іншого різновиду ідеї спільного минулого і спільної волі .
Отже, за нашими підрахунками, сьогодні в західній націології та етнополітологи існує біля десятка різних теорій нації (окрім вище розглянутих можна також назвати біологічну, расову, атомістичну та інші). Плюралізм підходів, існування конкуруючих теорій має як позитиви, так і негативи. З одного боку, це перешкоджає встановленню догм і сприяє висвітленню всіх сторін такого вкрай складного і багатовимірного феномену, яким є нація. Але з іншого боку; заважає накопиченню і поглибленню наукового знання про націю, оскільки чимало вчених просто ігнорують роботи своїх колег, відкидають геть їх теоретичний доробок тощо.Толерантно ставлячись до розглянутих вище теорій нації, спираючись на їх окремі положення, спробуємо дати власне визначення. Нація - це велике, модерне, динамічне, цивііізоване співтовариство громадян, часто поліетнічне, але об'єднане навколо якогось одного етносу, із національною мовою державного рівня/та можливо однією чи кількома локальними офіційними мовами/, як правило, із власною територією, спільними інтересами, назвою, національною культурою /як синтезом кількох етнічних культур/, волею бути єдиним ц'тим, усвідомленням спільності /а подекуди і самобутності/ минулого, сучасного і особливо майбутнього.
Ознайомлення із західними теоріями нації сприятиме, по-перше, пожвавленню дискусій серед вітчизняних вчених навколо цього дивовижного феномену; а, по-друге, розумінню актуальності й складності завдань національного будівництва в незалежній Україні, з'ясуванню його напрямків і цілей.
Типологізація націй
Значний науковий інтерес становлять проблеми класифікації націй. Як відомо, тут існувало, а подекуди й досі існує два основних підходи: догматичний, тобто формаційно-класовий та критичний, або ци-вшзаційно-гуманістичний.
Перший підхід було започатковано основоположниками наукового комунізму ще в середині XIX ст. Він передбачав розподіл націй на "історичні" та "неісторичні", а також на "'революційні" та "контрреволюційні", про що вже йшлося. Подальший розвиток цей підхід отримав у працях класиків марксизму-ленінізму В.1. Леніна та Й.В.Сталіна. "Різні бувають нації на світі", - мудро зауважував "батько всіх країн і народів" И.Сталін, наказуючи своїм адептам "не валити до однієї купи" всі існуючі нації, а шукати "принципові відмінності між ними". Сам же він, з подачі В.І.Леніна, поділяв нації на дві групи: капіталістичні та соціалістичні. При цьому капіталістичні нації оголошувались зосередженням всіх зол і нещасть, зокрема, націоналізму, агресивності, експансіонізму, ненависті до чужих націй, придушення національних меншин тощо. Соціалістичні ж нації зображувались як уособлення добра і щастя, зокрема, вільними від класових протиріч, націоналізму і національного гноблення, рівноправними й незалежними, збагаченими інтернаціоналізмом, більш загальнонародними і життєздатними.Щоправда, це не завадило тому ж Сталіну знищити національну інтелігенцію багатьох народів колишнього СРСР, а біля двох десятків з них позбавити державності, репресувати і депортувати до Сибіру та Казахстану.
В багатонаціональних країнах, зокрема у колишньому СРСР, виділявся і такий тип нації як "корінні" або "титульні" нації. Це стосувалось, перш за все. провідних націй, за назвами яких давались назви колишнім союзним республікам - білоруська, грузинська, латиська, українська тощо.
Проведений автором аналіз показує, що в західній націології віддавна панує критичний підхід до проблем типологізації націй. Тут нації розподіляються за іншими критеріями і, зокрема, засадничими, часовими, територіальними тощо. За засадничим критерієм нації поділяються на кілька груп, головними з яких є політичні та етнічні нації. І хоча про них вже йшлося досить докладно, нагадаємо, що перша - політична нація - охоплює всіх громадян певної держави попри всі їх відмінності, а до другої - етнічної нації - належать представники лише якогось одного етносу.