Нація та національність

Становлення і розвиток теорії націй

Перш, ніж заглибитись в аналіз західних теорій нації, автор вважає за потрібне спробувати розібратись у понятійно - термінологічному апараті. Це обумовлено багатьма причинами.

По-перше, актуальністю самої націонатьної проблематики, яка буквально не сходить зі сторінок газет і журналів, не стихає у радіо- і телепередачах. Термін "нація" і похідні від нього слова та словосполучення - націобудівництво, національна ідея, національні інтереси, націоналізм, та багато інших - чи не найбільш вживані у сучасному лексиконі багатьох народів планети і, перш за все, посттоталітарних країн.

По-друге, "термінологічним хаосом", який віддавна запанував в етнополітичній науці, на що ще в 30-х роках звернув увагу відомий український вчений О.Бочковський.Сьогодні навіть фахівцям, не говорячи вже про пересічних громадян, важко пробитись крізь "термінологічні джунглі", які виникли внаслідок підміни слів і понять, їх некоректного та/чи неадекватного застосування. Західні дослідники не раз відзначали, що посилення тенденції використовувати терміни "нація", "держава" та "суспільство", як такі, що взаємно замінюються, "становить серйозну концептуальну проблему".

По-третє, багатозначністю самого терміну "нація". "Слово "нація" означає різні речі для різних народів і в різних мовах",- такого висновку дійшла ще 1939 року спеціальна комісія Британської Академії наук на чолі із видатним вченим Едгаром Карром.

Нарешті, парадоксальністю ситуації, котра склалась із визначенням поняття "нація". З одного боку, багато відомих західних вчених скаржаться, що такого визначення взагалі дати не можливо, а з іншого - постійно зростає кількість цих визначень та бажаючих їх розробляти. До речі, до останніх з кінця 80-х років приєднались і колишні радянські суспільствознавці, які до того були позбавлені цих "танталових мук", оскільки існувало дане Сталіним ще 1913 року визначення нації, "вірне для всіх часів і народів" й до того ж таке недоторкане, як "свята корова" у індійців.

Одним із перших, хто відкрито заявив про неможливість дати визначення нації, був відомий теоретик німецької соціал - демократії Карл Каутський. "Нація - писав він ще на початку XX ст., - це протей, який вмить вислизає у нас з-під рук, як тільки ми хочемо його схопити, і який продовжує існувати и справляти на нас могутній вплив . j Багато пізніше, вже наприкінці 70-х років, професор історії Лондонського університету Гью Сетон-Уотсон, так само скаржився: "Я приходжу до висновку; що не можливо дати жодного наукового визначення, але, мабуть, слушних слів професора Техаського університету /Остін, США/ Пилипа Уайта, який писав: "Легіони авторів визначали націю, але жоден з них ніколи не зробив це задовільно".

Одну з причин такого становища визначила спеціальна комісія Британської Академії наук, про що вже йшлося. На іншу причину ще в 20-х роках вказував французький етнограф Арнольд Женнер: "Нація настільки складна за формою й змістом і настільки різноманітна в часі й просторі, що ніколи й нікому не вдасться дати визначення, яке не буде заплутаним і незрозумілим".

Справа ускладнюється ще й тим, що підхід західних вчених /не говорячи вже про вітчизняних/до проблем вивчення нації визначається вимогами, традиціями і специфікою якоїсь однієї, переважно їх власної дисципліни. Це визнають і деякі західні аналітики. Зокрема, Л.Снай-дер цілком слушно відзначає, що історики розглядають націю, як населення суверенної держави, котра проживає на визначеній території й має спільний набір думок, почуттів та волі, що передаються протягом історії; політологи цікавляться політикою, суверенітетом та державою, вважаючи за краще залишати розробку теорій нації історикам та соціологам; філософи мають нахил вважати націю "культурним союзом" із спільною історією, мовою, літературою, традиціями, героями та почуттям лояльності; соціологи цікавляться груповою поведінкою нації, вважаючи її "найбільшою і найважливішою спільнотою людського суспільства"; географи зосереджують увагу на значимості для нації території та природного середовища; психологи аналізують поведінку членів нації, досліджують їх психологічні риси, свідомість, емоції, котрі відіграють роль "цементу, що зв'язує націю" тощо.

Зрозуміло, що все це породжує безліч різноманітних наукових категорій, визначень і концепцій.

І все ж треба пробитись крізь "термінологічні та дефініційні джунглі", розібратись в основних західних теоріях нації і в такий спосіб наблизитись до розуміння цього вкрай складного, стійкого й водночас мінливого феномену.Західні вчені, перш за все, відзначають, що коріння терміну "нація" лежать у латинському дієслові "nasci"- народитись, з якого і виник Іменник "natio", що означав - порода, рід або раса. Тут варто нагадати, що в давні часи люди спочатку згуртовувались за етнічними ознаками, зокрема, спільним походженням та культурою. То були етнічні, а точніше - культурно-родові спільноти. Але вже тоді вони починають Розмежовуватись та об'єднуватись і за політично - територіальними ознаками. Підтвердження тому - виникнення міст-держав у Шумерах та Давній Греції. Шумери, не дивлячись на своє спільне походження та культуру, розкололись на міста-держави, які не тільки співробітничали, а й суперничали та ворогували між собою.