Нація та національність

Активними прихильниками психологічної теорії нації були й залишаються такі відомі західні вчені, як Уолтер Сульцбах, Рупер Емерсон, Уолтер Коннор та чимало інших. Для У.Сульцбаха, зокрема, нацією була велика група людей, об'єднаних, перш за все, спільністю національного характеру та національною свідомістю. Професор Гарвардського університету Р.Емерсон вважав нацією групу людей, які "відчувають, що вони є нацією". "Все, що можемо сказати про націю, - писав він, - це те, що нація існує тоді, коли активна і досить багаточисельна частина її членів переконана, що вона існує. Не зовнішні об'єктивні риси, а суб'єктивне переконання є вирішальним фактором".

При цьому Р.Емерсон стверджував, що "нації можуть виникати швидко і легко", оскільки кожна з них є "сплячою красунею, приспаною злим духом" і якій для повернення до активного життя досить "належного поцілунку".

Серед сучасних прибічників психологічної теорії нації можна назвати відомого американського вченого Уолкера Коннора. Він теж вважає націю, перш за все, психологічним феноменом, оскільки її головною рисою /при важливості інших рис/ є "інтуїтивні почуття спорідненості та унікальності".

Таким чином, прихильники психологічної теорії вважають нацією - велику групу людей, об'єднаних спільною національною психологією, національним характером, національною солідарністю, національною волею, національною свідомістю та іншими рисами суто психологічного плану.

Культурологічна теорія нації

Досить цікавою і поширеною, на наш погляд, є культурологічна теорія нації. її засновником цілком слушно вважається один із відомих теоретиків австромарксизму Карл Реннер /літературні псевдоніми -РШпрингєр, Сіноптікус та ін./. Хоча, заради справедливості, зауважи-мо, що у нього були досить талановиті попередники в особі Й.-ГГердсра та Мозеса Гесса. Перший - в своїх чисельних працях доводив, що нація базується на засадах спільної культури і особливо мови. Другий - у своїй

роботі "Рим та Ієрусалім" /1862 p./ визначив націю, як значну групу людей, об'єднаних спільною культурою та/чи культурними цінностями.

Розвиваючи ці ідеї, К.Реннер досить переконливо доводив, що "нація - це культурне співтовариство". Для її виникнення потрібна "спільна літературна мова'', "розвинута національна література" та "національно-духовна культура". На думку К.Реннера, бажано, щоб у державі існувала одна мова. Проте, застерігав він, спроби ввести одну державну мову в багатонаціональній країні, буде "проявом панування, а не рівноправ'я і може викликати в суспільстві ворожнечу та сепаратистські настрої. Підсумовуючи свої міркування, К.Реннер писав: "нація - це союз, однаково мислячих і однаково розмовляючих осіб. Це культурна спільнота..."

Загалом, за висновком автора, найбільшого поширення культурологічна теорія нації набула в німецькомовній літературі, де віддавна і по сьогоднішній день вживається спеціальний термін "культурна нація" /kultur-nation/.Проте, проведений нами аналіз західної літератури показує, що палкими прихильниками культурологічної теорії нації були і деякі британські та американські вчені: Ф.Гертць, Е.Кедорі, Г.Кон, К.Гейєс, ГСетон-Уот-сон та ін. Карлтон Гейєс, наприклад, вважав нацією велику групу людей із спільною культурою, які об'єднуються для "взаємозахисту і процвітання".

Щоправда, таку групу людей він, як правило, називав не "культурною нацією", а "культурною національністю" /cultural nationality/. Пояснюючи свій вибір, він відзначав, що вживання терміну "культурна національність" виключає можливість ототожнення цієї групи з державою.132 Гью Сетон-Уотсон, навпаки, вживав термін "культурна нація". "Культурна нація ,- підкреслював він, - це спільнота, об'єднана мовою або релігією, або історичною міфологією, або іншими культурними узами".'

Таким чином, розглянута культурологічна теорія в основу раіумін-ня і трактування нації покладає головним чином культурну сферу її життя, різноманітність і особливості її культурного розвитку.

Історико-економічна теорія нації

У колишньому радянському суспільствознавстві ця теорія пов'язувалась виключно з прізвищами класиків марксизму - ленінізму, зокрема К.Маркса, Ф.Енгельса, В.І.Леніна та И.Сталіна. Такий підхід, на погляд автора, є не досить коректним. Адже, за свідченням абсолютної більшості західних учених, класики марксизму-ленінізму проблемами тсорії нації не займались. Для них, заклопотаних проблемами класів, класової боротьби та світової пролетарської революції, питання нації завжди, за виключенням окремих поодиноких випадків /під тиском якихось обставин/, були справою другорядною, зайвою, а часто й шкідливою. Хоча окремі думки з національної проблематики вони висловлювали і часом досить слушні.