Нація та національність

Проте, головною особливістю політичної теорії нації, і це слід особливо підкреслити, було і лишається те, що вона трактує націю, перш за все, як політичну спільноту; котра має власну державу або прагне реалізувати своє право на самовизначення і змагається за її утворення чи відродження. Показово, шо довгий час західні вчені вважали націями лише ті людські спільноти, які вже мали власні держави. Проте, останнім часом до націй почали відносити і ті народи, які вели й ведуть боротьбу за створення власної держави. "Політична нація, - писав Г.Се-тон-Уотсон, - це спільнота, яка на додаток до культурних уз має також правову державну структуру". Такої ж думки був і К.Дойч, твердячи, що "нація- це народ, який володіє державою". На думку ж відомого німецького дослідника Ернеста Гааза, яку ми повністю поділяємо, "нація - це група людей, які бажають здійснити самовизначення" або "намагаються створити чи зберегти свою власну державу".

Слід відзначити, що сьогодні більшість вчених є прихильниками політичної теорії нації. їх часто називають "етатістами'Увід франц. etat - держава / або стейтістами /від англ. state - держава/, "оскільки вони визначають націю як територіально-політичне утворення".

Отже, згідно політичної теорії, нація - це, перш за все. політична /соціальна/ спільнота, яка об'єднує всіх громадян якоїсь однієї держави незалежно від їх етнічного та соціального походження, культурно-мовних та інших особливостей. Недарма, таку спільноту західні вчені давно називають "соціальною нацією", "нацією-державою" та/чи "політичною нацією". Але, і це добре видно із вищенаведеного, політична нація - то не просто населення якоїсь країни і не просте співгромадянство, а дійсно спічьнота, об'єднана /часто, але не завжди/ спільною мовою, спільними символами, спільною лояльністю до держави та її законів, спільною волею, спільними інтересами, спільними надіями на майбутнє тощо.

Психологічна теорія нації

Окрім політичної теорії нації, ще однією досить давньою і популярною є психологічна теорія нації її "батьком-засновником" вважається один із лідерів австромарксизму Отто Бауер. Проте, автор вважає це не досить точним.

Справа у тому, що окремі положення психологічної теорії нації були сформульовані ще десь у першій половині XIX ст. головним чином представниками інтелігенції в країнах Західної Європи. А її справжнім засновником був французький філософ та історик Ернест Ренан/1823-1892 pp./. Про це свідчить аналіз лекцій, прочитаних ним у Сорбоні навесні 1882 року. Пізніше ці лекції /під назвою "Що таке нація?"/ увійшли до його шеститомного видання "Зібраних творів", перевиданих 1902 року у Києві.

Досить цікавими і оригінальними були не лише думки Е.Ренана, а й їх аргументація та форма викладу. "Нація, - стверджував він, - це душа, духовний принцип. Дві речі, що по суті є однією, складають цю душу, цей духовний принцип. Одна - в минулому, інша - в майбутньому. Одна - це володіння багатою спадщиною спогадів, інша - спільна згода, бажання жити разом, продовжувати спільно користуватись неподільною спадщиною, що дісталась". Розвиваючи цю думку, французький вчений продовжував: "Поділяти в минулому спільну славу і спільний жаль, здійснювати в майбутньому ту ж саму програму, разом страждати, насолоджуватись, сподіватись - ось що краще за спільні митниці й кордони... ось що розуміється, не дивлячись на відмінності раси і мови". "Отже, нація, - підсумовував Е.Ренан, - це велика солідарність, що встановлюється почуттям жертв, які вже зроблені та які мають бути зроблені у майбутньому.Нація передбачає минуле, але у сучасному вона резюмується цілком помітним фактом: це ясно висловлене бажання продовжувати спільне життя. Існування нації - це /якщо можна так висловитись/ повсякденний плебісцит, як існування індивідуума - довічне утвердження життя". А заключним акордом були його слова: "Велика сукупність людей із здоровим глуздом і палаючим серцем створюють моральну свідомість, що називається нацією".

Отже, за твердженням Е.Ренана, нація - це, перш за все, велика група людей, об'єднаних духовним принципом, великою солідарністю та моральною свідомістю.

Подальший розвиток психологічна теорія нації дійсно отримала вже в працях О.Бауера. Щоправда, при цьому вона набула дещо іншого забарвлення. "Нація, - писав теоретик австромарксизму, - завжди є "нічим іншим, як культурною спільнотою". Але тут під культурою мався на увазі головним чином національний характер. У свою чергу, національний характер трактувався як "комплекс притаманних нації фізичних і психічних ознак, які об'єднують всіх членів даної нації й відрізняють їх від інших націй". В національний характер австрійський вчений включав також те чи інше спрямування волі, а нація визначалась ним і як "спільність долі". Ці та інші свої міркування О.Бауер підсумував наступним чином: 'Тепер ми прийшли нарешті до повного визначення нації.

Нація - є сукупність людей, спільністю долі з'єднаних у спільність характеру". Слід відзначити, що О.Бауер був не у захваті від власної тсорії, бачив її вади й вразливі місця і навіть піддавав критиці. Зокрема, він вважав її "незадовільною", /що, на нашу думку, відповідає дійсності/, оскільки вона не давала відповіді на запитання, звідки і як виникає свідомість приналежності до тих, а не інших людей. Врешті решт, він дійшов висновку, що національна свідомість породжується національним почуттям, тобто почуттям власної самобутності й відмінності від інших націй. Отже і тут нація зображувалась переважно як психологічний феномен.