Нація та національність
Теж саме відбувалось і у давніх греків.107 Отже, то були політично-територіальні, але "етнічно чисті" спільноти, оскільки належність до них визнавалась виключно за людьми одного походження та/чи культури.
Давні римляни теж об'єднувались у політично-територіальні групи, але на відміну від шумерів і греків, не на моноетнічних, а на поліетнічних засадах. Римляни вітали і запрошували до своєї республіки представників інших етнічних спільнот. Для них головними критеріями тоді були не стільки етнічне походження людини, скільки її "високий соціальний статус" /у всякому разі не раб/ та політична лояльність. Коротко кажучи, давня римська єдність і солідарність базувалась не на етнічності, а на громадянстві.
Назву "нація" римляни давали групам '"чужинців" або "іноземців", які за своїм статусом були нижчими за них. Досить часто їх також називали "варварами".Щодо іноземних груп "високого статусу", то їм давали назву "'gens", тобто "клан" або плем'я. У ті часи слово "нація" вживалось також і в смислі території або місця виробництва якихось товарів і продуктів. Загалом, десь до ХІІ-ХШ століття термін "нація" застосовувався переважно до етнічних спільнот.
Проте, вже перші кроки на шляху переходу Західної Європи від аграрного до індустріального суспільства почали вносити певні зміни. Зокрема, все більше підривається і занепадає племінна свідомість, а племінні вожді перетворюються на територіальних правителів. Королі теж стають правителями певної території та всього її населення, а не якоїсь окремої етнічної спільноти. Відповідно змінюється, а точніше розширюється смисл терміну "нація". Не втрачаючи свого етнічного значення, він поступово набуває значення політично-територіального. Термін "нація" починає вживатись до означення: по-перше, місцевості, де народилась людина, а по-друге, певної групи чи організації студентів. Як відомо, середньовічні університети запрошували і приймали у студенти молодих людей із інших країн.
Студенти тієї чи іншої країни об'єднувались в окремі групи, окремо мешкали, харчувались, відпочивали тощо. І саме такі студентські групи й обєднан-ня називались "націями" /це щось на зразок сучасного терміну "земляцтва"/.
Протягом XVI-XVII ст. термін "нація" все більше набуває політичного змісту. Нація все більше ототожнюється із державою, її територією й усім населенням, котре на ній проживає незалежно від етнічного походження, культури, віросповідання тощо.
Пояснюючи причини цієї трансформації, П.Уайт зазначає, що слово "нація" знаходило більше розуміння і підтримки серед народу, ніж слово "держава". Уряд, щоб отримати більшу підтримку в масах, схилити їх краще служити своїй державі й навіть вмирати за неї, сприяв ототожненню і підміні понять "нація" та "держава". Особливу підтримку отримало поняття "нація" після Великої Французької революції. Починаючи з того часу, термін "нація" вже вживається як переважно політична спільнота, а не етнічна і стає синонімом слова "держава".
Проте, тут автор повинен зробити щонайменше чотири зауваження. По-перше, у всіх тогочасних визначеннях нації, хай різною мірою, але завжди були присутні якісь елементи етнічності /у її вузькому розумінні/, зокрема, мова, культура, характер, звичаї тощо.
По-друге, термін "нація" у політичному розумінні не сприйняла Німеччина та Східна Європа. Тут все більшого поширення набувало розуміння нації як етнічної спільноти.
По-третє, вже тоді народились і почали поширюватись ідеї про те, що кожна етнічна група має отримати політичну незалежність та/чи створити свою власну державу.
По-четверте, термін "нація" у політичному смислі не прийняли і не могли прийняти т.зв. діаспорні народи, тобто ті, які жили в розсіянні, і перш за все, євреї.
Отже, віддавна існують два основних підходи до нації: /1/ як до етнічної спільноти та 121 як до політичної спільноти, а також біля десятка проміжних підходів, які з часом оформились у відповідні теорії, кожна з яких заслуговує на спеціальний аналіз. Розібратись у всіх тонкощах цих теорій потрібно і тому, що, як відзначав ще наприкінці XIX ст. Е.Ренан, "цілком зрозуміла на перший погляд ідея нації" в дійсності "викликає небезпечні непорозуміння".
Політична теорія націїЗа висновком західних вчених, до якого приєднується і автор, історично першою в серії подібних теорій стала політична теорія нації. Вона почала складатись десь на початку XVII ст. Одним із засновників цієї теорії можна вважати голландського вченого Гуго Гроція /1583-1645 pp./, який виклав деякі її положення в своїй роботі "Закон війни і миру"/1625р./.