Раковський Х.Г. - керівник уряду УРСР у 1919-1923 роках
Якщо до відступу з України Х. Раковський просто виконував вказівки компартійно-радянського центру, то тепер він щораз рішучіше почав проводити політику, яка враховувала місцеві умови. Щоправда, кожного разу він заручався підтримкою найвпливовіших членів політбюро ЦК РКП(б) — В. Леніна і Л. Троцького.
Війська Л. Троцького, що переслідували денікінців, приходили в Україну визволителями. Маючи вже негативний політичний досвід двох війн з УНР, більшовицький керівний центр прагнув зробити все, щоб в очах українського народу прихід Червоної армії виглядав визвольним походом, а не черговою окупацією.
У період формування влади в Україні гостро постала проблема впливової партії боротьбистів, яка контролювала численні селянські партизанські загони. Ця партія українських есерів перейшла на комуністичну платформу, але виступала проти цілковитої залежності України від Москви.
В. Ленін порадив Х. Раковському утворити спільний з боротьбистами блок на виборах до рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Спокусивши лідерів боротьбистів високими державними посадами, він розраховував змусити їх ліквідувати власну партію і погодитись на вступ боротьбистів до РКП(б) в індивідуальному порядку.
Голова Раднаркому УСРР успішно реалізував цей підступний план. Із членами конкуруючої партії, які не побажали влитися в КП(б)У, він розправився за допомогою чекістів.
Великим лихом для українського народу обернувся неврожай 1921 р. у південних губерніях. Щоб викачати з УСРР якнайбільше хліба, центр розпорядився замовчувати голод. Збіжжя примусово вилучали навіть у голодуючих селян. Запаси продовольства, заготовлені на Правобережжі і Лівобережжі, вивозили до «червоних столиць», а південні губернії республіки залишалися без хліба. Співробітників Американської адміністрації допомоги (АРА) не пускали в Україну, яка не вважалася голодуючим регіоном.
Х. Раковський намагався протестувати, але дістав догану по партійній лінії. Лише коли в Україні почалися масові голодні смерті, центр зняв інформаційну блокаду. Голова уряду радянської України негайно уклав угоду з АРА, яка врятувала сотні тисяч селян.
Х. Раковський без ентузіазму зустрів нову економічну політику, започатковану з весни 1921 р. Х з’їздом РКП(б), але дисципліновано почав проводити в життя принципово інший курс. Значну увагу приділяв відбудові зруйнованої промисловості, очолював республіканський штаб подолання паливної кризи. Тримав у полі зору соціальні проблеми й робив усе, щоб зменшити безробіття, яке з’явилося внаслідок переведення промисловості на госпрозрахунок.
Важливим напрямом його роботи в Раднаркомі було культурне будівництво. Найбільш принциповим питанням він вважав забезпечення розвитку культури в її національних формах. Він відкинув під час полеміки твердження секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя про те, що в Україні розгортається боротьба двох культур — російської та української, і в цій боротьбі майбутнє за більш розвинутою російською культурою. Х. Раковський заявляв: завдання держави — дати змогу розвиватися тій культурі, яку штучно придушували й обмежували.
Становище Х. Раковського в Україні було міцним, доки в центральному керівництві державної партії хід подій визначали В. Ленін і Л. Троцький. Коли ж В. Ленін через хворобу почав відходити від справ, а в політбюро ЦК РКП(б) сформувалася спрямована проти Л. Троцького «трійка» в особі Й. Сталіна, Г. Зінов’єва і Л. Каменєва, Х. Раковський втратив підтримку у вищих ешелонах влади. У 1922—23 рр. розпочав боротьбу — не на життя, а на смерть з наркомом у справах національностей РСФРР і генеральним секретарем ЦК РКП(б) Й. Сталіним. Предметом боротьби став адміністративно-політичний устрій радянської федерації.
У 1922 р., під час короткочасного відходу В. Леніна від справ внаслідок хвороби Й. Сталін зробив спробу ліквідувати незалежний статус національних республік і втягнути їх у кордони Російської Федерації. Протести Х. Раковського (якого підтримав В. Ленін після одужання) зробили своє: Радянський Союз було утворено як федерацію формально рівноправних республік. Все значення такої побудови виявилося набагато пізніше, у 1991 р.
Керівна «трійка» в політбюро ЦК РКП(б) зробила відповідні «оргвисновки». Х. Раковського відкликали з України і перевели на дипломатичну роботу. Повноважним представником (послом) Радянського Союзу у Великій Британії і Франції Х. Раковський працював до осені 1927 р. Вернувшись в СРСР, він продовжив безкомпромісну, хоч і безнадійну боротьбу зі Й. Сталіним. У січні 1928 р. його вислали в Астрахань, де він працював на скромній посаді консультанта в окружному плановому управлінні. Потім були інші міста й такі самі скромні посади.31 грудня 1936 р. Х. Раковського заарештували. Він проходив у сфабрикованій справі так званого антирадянського правотроцькістського блоку разом з М. Бухаріним, О.Риковим та іншими керівними діячами партії. 65-річного хворого Х. Раковського засудили до 20 років ув’язнення.