Раковський Х.Г. - керівник уряду УРСР у 1919-1923 роках
Початкову освіту Кристю здобув у Котелі й Мангалії під наглядом матері. Потім вступив до Варненської гімназії — найближчого до Мангалії болгарського середнього учбового закладу. У 1887 р. його виключили з гімназії як ватажка учнівського бунту проти вчителів-чорносотенців. Через рік він поїхав у Габровську гімназію, де панувала ліберальна атмосфера. Тут він і його товариші по навчанню випускали на гектографі нелегальну соціалістичну газету «Дзеркало», перекладали з німецької й видавали підпільні брошури, які одержували з Женеви (Швейцарія) від плеханівської групи «Визволення праці». Вони були чи не першими болгарськими соціалістами. У газеті «Дзеркало» Кристю вперше підписався прізвищем Раковський.
У березні 1890 р. Кристю Раковського виключили з гімназії за поширення соціалістичних ідей. 17-річний юнак поступив до Женевського університету. Байдужий до медицини, він обрав професію лікаря, яка давала змогу на легальних підставах бути в гущі народу.
У Женеві створив гурток болгарських студентів-соціалістів, познайомився з Георгієм Плехановим, швидко став улюбленцем його родини. Зав’язав близькі стосунки з членами групи «Визволення праці» — Павлом Аксельродом та легендарною Вірою Засулич. Разом з Розою Люксембург, яка жила в одному з ним будинку, керував марксистським гуртком самоосвіти. За провокаційним доносом політичного суперника ненадовго потрапив в одиночку місцевої тюрми Сент-Антуан.
У 1891—92 рр. разом з Д. Благоєвим узяв участь у створенні Болгарської соціал-демократичної партії. У серпні 1893 р. він представив її на Цюріхському конгресі II Інтернаціоналу. На той час юнаку виповнилося 20 років.
У м. Севлієво (Болгарія) разом із друзями почав видавати квартальник «Соціал-демократ». Зовнішній вигляд журналу не відрізнявся від того, який Г. Плеханов видавав для Росії, використовувалися ті самі кліше. Номери журналу Кристю направляв Ф. Енгельсу, за що той написав йому вдячного листа.
Восени 1893 р. молодий болгарський соціаліст продовжив освіту в Берлінському університеті, щоб мати можливість зблизька познайомитися з діяльністю найвпливовішої у Європі соціал-демократичної партії. Він увійшов у контакт з В. Лібкнехтом, А. Бебелем і К. Каутським, але швидко потрапив у поле зору берлінської поліції. Довелось познайомитися з центральною поліцейською тюрмою на березі р. Шпреє. Через кілька тижнів його вислали з країни.
У квітні 1894 р. продовжив навчання в університеті Цюріха, а влітку здійснив агітаційну поїздку по Болгарії. З нового навчального року поїхав в університет Нансі у Франції. Тут на медичному факультеті навчалася дочка московського актора Ліза Рябова, близька до сім’ї Плеханових. Без цієї дівчини юнак уже не уявляв собі власного майбутнього. Одночасно активно друкувався у французькій соціалістичній пресі і налагодив робочі стосунки з провідними соціалістами Франції — Ж. Гедом, Ж. Жоресом, П. Лафаргом.
Влітку 1896 р. з мандатом від Болгарської соціал-демократичної партії Х. Раковський поїхав на Лондонський конгрес II Інтернаціоналу. Провідні соціал-демократичні діячі Європи уже добре знали 23-річного болгарського революціонера, який виступав за підтримку національно-визвольного руху пригноблених народів Оттоманської імперії.
Вернувшись після конгресу у Францію, Кристю і Ліза вирішили завершити освіту в університеті Монпельє. У липні 1897 р. Х. Раковський здобув учений ступінь доктора медицини. Дисертація «Етіологія злочинності і звиродніння» була присвячена соціальним проблемам медицини. Університет Монпельє видрукував цю працю французькою, а через три роки автор видав її у Софії болгарською мовою. Згодом книга вийшла у Санкт-Петербурзі під редакцією М. Рубакіна у скороченому вигляді в популярній серії «Народная библиотека».
Після завершення освіти Кристю і Ліза поїхали до Румунії, де взяли шлюб, а потім — на короткий час до Росії. Восени 1897 р. Х. Раковський розпочав тривале лекційне турне по Болгарії. За завданням партії він підготував і видав у Варні науково-популярну книгу про східну політику російського уряду — «Росія на Сході». Вона мала важливе значення для боротьби з впливовими русофільськими партіями у Болгарії, Румунії та Сербії.Восени 1898 р. Х. Раковський вступив до румунської армії, щоб не втратити спадкового права на мангалійський маєток. За кілька місяців служби військовим лікарем у Констанці він написав дві книги — про справу Дрейфуса (вийшла болгарською мовою) і на замовлення Санкт-Петербурзького товариства «Знання» — солідну науково-популярну монографію про історію Третьої республіки у Франції. Одночасно виступав з проблемними статтями в центральному органі німецьких соціал-демократів — газеті «Форвертс», яку редагував В. Лібкнехт, а також у теоретичному органі болгарських соціал-демократів «Нове време», французьких соціалістичних виданнях.