Раковський Х.Г. - керівник уряду УРСР у 1919-1923 роках
Реферат натему:
Раковський Х.Г. - керівник уряду УРСР у 1919-1923 роках
(1873 – 1941) (керував урядом: січень 1919 р. — червень 1923 р.)
Народився 13 серпня 1873 р. в болгарському гірському містечку Котел. Лише п’ять років його життя безпосередньо пов’язані з Україною. З них чотири з половиною він очолював уряд УСРР — якраз тоді, коли посада голови уряду в компартійно-радянській ієрархії була найвища.
Діяльність Х. Раковського, який був поставлений на чолі владних структур радянської України Кремлем, не можна оцінювати однозначно. Та якщо збалансувати позитив і негатив цієї діяльності, то сальдо виявиться на користь України. Х. Раковського можна вважати одним з тих небагатьох політичних лідерів, які відіграли в історії України ХХ ст. неабияку роль.
Щоправда, навіть у наші дні мало хто знає про це. У Радянському Союзі дана історична постать залишалася практично невідомою упродовж десятиліть. Сталінське табу на згадування прізвища Х. Раковського у позитивному контексті було дійсне і в країнах, де раніше розгорталася його діяльність, — Болгарії та Румунії. Заборона не поширювалася тільки на Францію, якій Х. Раковський теж віддав кілька років свого яскравого й насиченого життя. Тому автором першої грунтовної монографії про життя і діяльність Х. Раковського став молодий, а тепер всесвітньо відомий французький історик, професор Сорбонни Ф. Конт. Його докторська дисертація, присвячена політичній біографії Х. Раковського, з’явилася у вигляді двотомника, надрукованого Лілльським університетом в 1975 р. 1 Через кілька років у паризькому видавництві була надрукована книга Ф. Конта, присвячена аналізу дипломатичної діяльності Х. Раковського — першого повноважного представника СРСР у Франції.
Партійна реабілітація Х. Раковського була здійснена з ініціативи М. Горбачова наприкінці 1987 р. Швидко після цього в Болгарії вийшли друком перші книги про нього. «Політвидав України» видав у 1990 р. книгу В. Волковинського і С. Кульчицького. Слідом за нею з’явилися книги В. Мельниченка. У Москві в 1991 р. була передрукована російською мовою книга Ф. Конта. Низку документальних видань впродовж 90-х рр. здійснили харківські історики Г. Чернявський (нині працює в США), В. Головко (у ФРН) і М. Станчев (нині в Болгарії). Влітку 1999 р. появився збірник документів і матеріалів «Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР 1918 р. Протоколи і стенограми пленарних засідань». Переговори провадив від імені РСФРР Х. Раковський.
З усіх перелічених публікацій, якщо доповнити їх уважним ознайомленням з десятками книг самого Х. Раковського, проступають чіткі контури однієї з найцікавіших постатей позаминулого й минулого століть. Засоби, які він мав у своєму розпорядженні, завжди були набагато менші, ніж його могутній інтелектуальний потенціал. Однак зробленого ним вистачить для того, щоб людство знало цю непересічну людину.
У країнах Центрально-Східної Європи тільки революціонер міг зайняти активну позицію у політичному житті. Кристю (Християн) Станчев (Раковський) став революціонером у 15-річному віці. До цього зобов’язувала й сімейна традиція.
Х. Раковський пишався своїми предками. В автобіографії він писав: «Уся моя сім’я, як можна зрозуміти із словника Брокгауза і Ефрона, з початку ХVIII ст. займає одне з перших місць в історії революційної боротьби на Балканах».
У родоводі Х. Раковського — Георгій Мамарчев, який у 1834 р. зробив спробу підняти болгар на повстання проти турецького гноблення. Племінник Г. Мамарчева, талановитий поет Георгій Раковський три десятиліття очолював боротьбу з поневолювачами і помер у вигнанні 1867 р.
Мати Х. Раковського Марія Терпанська — племінниця патріарха болгарського національно-визвольного руху Г. Раковського. Батько, Георгій Станчев — онук Георгія Гущери, одруженого на Тодорі Мамарчевій — тітці Георгія Мамарчева. Від цього шлюбу народилася дочка Варвара, яка вийшла заміж за Станчо Кинева — родоначальника великого роду Станчевих. У Варвари й Станчо Кинева було шість синів, другий з них — Георгій Станчев. Він розбагатів на вівчарстві й торгівлі вовною (тримав отари у Добруджі).
Поета Георгія Раковського насправді звали Саввою. На знак глибокої поваги до свого родича він узяв ім’я Георгія Мамарчева і з ним увійшов в історію болгарського національно-визвольного руху. Син Георгія Станчева Кристю у гімназичні роки змінив не ім’я, а прізвище: на знак поваги до Георгія Раковського назвався Раковським. Палкий патріот Георгій Станчев цьому не заперечував, бо сам пишався прославленими родичами. У нього й Марії Терпанської вони були спільні. Через це шлюб, в якому народився Кристю Раковський (форма написання імені Християн з’явилася пізніше у румунських документах і залишилася до кінця життя), став можливим тільки з дозволу константинопольського патріарха.Щоб не втратити маєток у Добруджі, яка за Берлінським трактатом 1878 р. відійшла до Румунії, сім’я Станчевих мусила прийняти румунське підданство і оселитися у причорноморському містечку Мангалія, біля кордону з Болгарією. Лев Троцький, який в еміграції познайомився і подружився з Х. Раковським, побував у маєтку Раковських у 1913 р. і залишив такі спогади: «В домі створений єдиний у своєму роді архів з історії болгарської боротьби за незалежність. Шафи з книгами, старі наївні олеографії, вигадливої форми печі, домоткані килими без чину, у вікна — запах моря, яке тут же, у 50-ти кроках».