Раковський Х.Г. - керівник уряду УРСР у 1919-1923 роках
Російські масштаби завжди приваблювали Х. Раковського. Лише смерть першої дружини змусила його покинути цю країну. І він запропонував свої послуги більшовикам, коли ті взяли владу. Незважаючи на політичні розбіжності, у нього склалися з В. Леніним нормальні особисті стосунки. Мабуть, не останню роль зіграла й особиста дружба з політиком № 2 у більшовицькому керівництві — Л. Троцьким. Так на 44-му році життя поміркований західноєвропейський соціаліст став комуністом.
Посланий В. Леніним з дипломатичною місією в Одесу, він блискуче справився з дорученням і уклав у березні 1918 р. російсько-румунський договір, за яким Бессарабія мала бути звільнена від румунських військ протягом двох місяців. Однак підписані Україною й Росією сепаратні мирні угоди з Центральними державами перетворили цей договір на клаптик паперу.
У квітні 1918 р. Х. Раковський на чолі радянської делегації приїхав до Києва. За умовами Брестського миру радянська Росія мусила визнати незалежність УНР і укласти з нею мирну угоду. Спритно маневруючи між німецькою військовою адміністрацією і своїм партнером на переговорах, яким після державного перевороту став уряд гетьмана П. Скоропадського, він зволікав з прийняттям рішень, не беручи жодних зобов’язань. Як і передбачав Х. Раковський, Центральні держави незабаром зазнали поразки у війні. У Німеччині спалахнула революція, Брестський мир був анульований.
Діючи за сценарієм, який довів свою ефективність взимку 1917— 18 рр., керівництво більшовицької партії 28 листопада 1918 р. сформувало тимчасовий радянський уряд України і під його прикриттям розгорнуло наступ на Харків і Київ.
Наступ просувався успішно, але більшовики України не змогли домовитися між собою, хто з них перший. Затверджений Москвою на посаді голови уряду Г. Пятаков не користувався достатнім авторитетом. 10 січня 1919 р. ряд провідних членів ЦК КП(б)У звернувся до В. Леніна з колективним проханням «не переміщати кандидатури в існуючому складі уряду і ЦК, а негайно прислати Християна Георгійовича».
В. Ленін пересвідчився, що «криза голови уряду» в Україні справді вимагає негайного втручання центру. Х. Раковський був політичним діячем європейського масштабу, але не мав коренів в Україні і цілком залежав від Москви. Він влаштовував В. Леніна на посаді керівника партійно-радянських владних структур найбільшої національної республіки.
19 січня вождь більшовиків зустрівся з Х. Раковським і запропонував йому нове призначення. Через кілька днів Х. Раковський поїхав у своє третє, найбільш тривале відрядження в Україну.
У березні 1919 р. в Москві відбувся VIII з’їзд РКП(б). Х. Раковського, партійний стаж якого становив трохи більше року, обрали до керівництва більшовицької партії — одним із 19 членів ЦК. Щоб цей факт не виглядав так вражаюче, йому зарахували весь час перебування в соціал-демократичному русі — з 1890 р. Партійний стаж самого В. Леніна йшов з 1893 р. Щоправда, до п’ятиособового політбюро, тобто неформального керівного органу ЦК, який з’явився якраз після цього з’їзду, Х. Раковський не увійшов. Більшовики високо цінували європейську славу, енциклопедичну освіченість і організаційний талант цієї людини, але не без підстав вважали її чужою.
Навесні 1919 р. на Дону й Кубані запалало головне вогнище громадянської війни. Антикомуністичні сили очолив генерал А. Денікін. Він перейшов у наступ в Донбасі. Незабаром білогвардійці захопили Харків і Катеринослав (нині Дніпропетровськ). Денікін дав наказ йти на Москву.
До цих поразок першої половини 1919 р. призвели не прорахунки уряду Х. Раковського у земельному питанні і навіть не зрада отаманів М. Григор’єва і Н. Махна, як тлумачили раніше (ці причини були насправді наслідками), а згубна економічна політика керівників правлячої партії. Більшовики домоглися підтримки з боку селян у 1917 р. тільки тоді, коли замінили власну програму в аграрному питанні вимогою зрівняльного поділу землі. Однак після VIII з’їзду РКП(б) вони взяли курс на негайне створення в Україні великого землеробства у формі соціалістичних економій (радгоспів) і селянських комун. Це було повернення до власних гасел. Більшовикам здавалося, що тепер вони можуть менше рахуватися з селянськими вимогами. Однак Червона армія, яка складалася переважно з селян, одразу втратила боєздатність. Під тиском денікінців і військ УНР червоноармійці наприкінці серпня 1919 р. залишили Київ, а незабаром всю Україну. Х. Раковський виїхав до Москви, де майже півроку очолював політуправління Реввійськради.Восени 1919 р. білогвардійський наступ на Москву захлинувся. Завдяки колосальній перевазі в чисельності армії Л.Троцького перемололи добірні сили білогвардійців. Останні почали відступати. У зимові місяці 1919— 20 рр. Україна знову опинилася під контролем більшовиків. Поновилася робота Раднаркому УСРР на чолі з Х. Раковським.