Раковський Х.Г. - керівник уряду УРСР у 1919-1923 роках
Після демобілізації навесні 1899 р. Х. Раковський виїхав у Санкт-Петербург, де його дружина мала намір зробити сценічну кар’єру. Однак він не дістав дозволу на проживання в Російській імперії і вирушив разом з дружиною до Франції. У Парижі взяв участь у черговому конгресі II Інтернаціоналу, що відбувся у вересні 1900 р., матеріально підтримав організаторів видання газети російських соціал-демократів «Искра». Потім за допомогою підкупу отримав дозвіл і приїхав-таки навесні 1901 р. до Санкт-Петербурга.
У Росії Раковський пробув майже рік. Тут під час пологів померла його перша дружина. Тоді він вернувся до своєї улюбленої країни — Франції, де працював лікарем у містечку Больє на березі океану в департаменті Луара. Одночасно навчався в Парижі на юридичному факультеті.
У 1902 р. відбулася перша зустріч з В. Леніним, який постійно жив у Лондоні і приїхав у Париж, щоб прочитати реферат на зборах російських емігрантів. Співбесідники сподобалися один одному. В усякому разі, так можна гадати за спогадами, опублікованими Х. Раковським у 1924 р. За першою зустріччю пішли інші, які в майбутньому круто змінили життя революціонера-космополіта.
З листування Ю. Мартова з В. Леніним напрошується висновок, що Х. Раковський надавав істотну допомогу агентам «Искры». Завдяки їй активно діяв болгарсько-румунський канал транспортування «Искры» в Росію.
Смерть батька у квітні 1903 р. порушила життєві плани. Коли Раковський став власником маєтку, він залишив навчання і лікарську практику. Навесні 1904 р. на умовляння Д. Благоєва вирушив у велике пропагандистське турне по Болгарії. Його блискучі промови стенографувалися і виходили окремими брошурами.
У серпні 1904 р. в Амстердамі відбувся черговий конгрес II Інтернаціоналу. Х. Раковський мав два мандати — від болгарської й сербської соціал-демократичних партій. За віком значно молодший від таких визначних діячів, як А. Бебель, Е. Бернштейн, А. Бріан, Ж. Гед, Ж. Жорес, К. Каутський, Г. Плеханов, він уже вважався ветераном європейського соціалістичного руху. Балканський соціаліст взяв вагому участь у розробці документів конгресу.
Після повернення до Румунії зайнявся відновленням соціал-демократичної партії, що розпалася 1899 р. З мандатом від румунських соціал-демократів поїхав у 1907 р. на Штутгартський конгрес, де був обраний членом постійного інформаційно-дорадчого органу — Міжнародного соціалістичного бюро (МСБ). Цей орган, членом якого Х. Раковський залишався до розпаду II Інтернаціоналу у 1914 р., готував конгреси і дбав про виконання прийнятих рішень.
У лютому 1907 р. в Румунії спалахнуло селянське повстання, яке власті потопили в крові. Розпочалися репресії проти утвореного Х. Раковським Соціалістичного союзу і профспілкових організацій. Румунський уряд не впустив лідера соціал-демократів у країну, коли він повертався після Штутгартського конгресу, хоч не мав для цього законних підстав. Розпочалася виснажлива боротьба румунської демократичної громадськості за його повернення. Вона завершилася успіхом лише через п’ять років.
У 1913 р. в життя Х. Раковського увійшла Александрина Александреску, яка співпрацювала в румунських соціалістичних виданнях під псевдонімом Іляна Праля. Дочка Александрини від першого шлюбу Олена Кодряну виховувалася в сім’ї Раковських.
Під час Першої світової війни було створено Балканську соціал-демократичну федерацію. Секретарем її (тобто фактичним керівником) став Х. Раковський. Не поділяючи крайніх позицій В.Леніна, він все-таки відійшов від ідеї «національного миру» й на цьому ґрунті розірвав особисті стосунки із своїм духовним батьком Г.Плехановим.
З 1915 р. деякі члени МСБ і насамперед Х. Раковський не раз намагалися відновити діяльність II Інтернаціоналу. З цією метою було проведено міжнародну соціалістичну конференцію в Ціммервальді (Швейцарія). Більшість її делегатів були, як і Х. Раковський, центристами. Однак ні ця, ні чергова конференція в Кінталі, біля Берна, не дали бажаних наслідків. В останній Х. Раковський не брав участі, тому що його заарештували румунські власті за антивоєнну діяльність.
Звільнений 1 травня 1917 р. російськими солдатами з тюрми у Яссах, Х. Раковський вирушив у революційний Петроград. Центристські політичні погляди Х. Раковського радикалізувалися. Опинившись у Петрограді під загрозою арешту, він з допомогою більшовиків виїхав у Швецію.Меншовики-інтернаціоналісти часто робили спроби залучити до своїх лав Х. Раковського — на той час одного з найвпливовіших діячів міжнародного соціалістичного руху. Проте він ще не вирішив, де йому залишатися. Балкани все-таки здавалися периферією після перебування у європейських столицях. Соціалістичний рух у балканських країнах не зустрічав надто великої громадської підтримки.