Уряди Карпатської України - історія

Основним багатством краю залишався ліс. Тому уряд робив активні спроби щодо реорганізації та централізації лісового господарства, проведення його націоналізації. У січні 1939 р., після створення єдиної дирекції лісів в Буштино (нині смт Тячівського р-ну Закарпатської обл.), почалися великі роботи в державних лісах: було збудовано кілька транспортних середників, почалося будівництво нових комунікацій, залізничних і автомобільних доріг, пошук нових ринків збуту та можливостей залучення іноземного капіталу тощо. В результаті ситуація в лісовому господарстві поступово стабілізувалась. Прибутковою галуззю промисловості краю залишалося добування солі. Певні позитивні зрушення відбулися в хімічній (досить успішно працювало 5 фабрик) та харчовій промисловості краю. Уряд Карпатської України розробив програму електрифікації, для здійснення якої було організовано товариство «Карпатські Електровні». Значну увагу уряд приділяв розвитку пошт і зв’язку, розробці корисних копалин, мінеральних джерел. Робились певні спроби поліпшення становища в медичному обслуговуванні населення.

Деякі конкретні заходи були запроваджені в життя в галузі освіти. Уряд А. Волошина став добиватися введення в усіх школах, державних та інших установах обов’язкового викладання української мови. Одночасно розширилася мережа українських шкіл: відкрито гімназії з українською мовою навчання в с. Білки (нині Іршавського р-ну), м. Рахів і с. Ракошино (нині Мукачівського р-ну, усі Закарпатської обл.), понад 50 нових горожанських та сільських народних шкіл, обговорювалося питання відкриття народного університету й перенесення до Хусту з Праги Українського вільного університету, активну діяльність на освітній ниві здійснювало товариство «Учительська громада», членами якого були близько 2 тис. представників нової української учительської генерації тощо.

Завдяки приїзду в Карпатську Україну відомих діячів української культури та їх підтримки урядом в краї активізувалося українське культурне життя: у Хусті було створено літературно-мистецьке товариство «Говерла», яке видавало однойменний щомісячник за редакцією Олега Ольжича, а також діяв державний театр «Нова сцена» (режисер Ю. Шерегій). Розпочалися роботи зі створення першої в Закарпатті кіностудії. Почав видавати свій релігійний альманах С. Сабол (Зореслав).

Уряд А. Волошина проводив активну політику в галузі релігії та церкви. Підтримуючи насамперед греко-католицьку церкву, вірниками якої була переважна більшість українського населення Закарпаття, він водночас пішов на зближення з керівництвом православної церкви, сприяв запобіганню міжконфесійних конфліктів.Однак більшість планів і задумів уряду Карпатської України у вирішенні проблем господарського й культурного будівництва, поліпшення соціального становища та рівня життя населення не були реалізовані. Головна причина цього не стільки в надмірній політичній і націоналістичній заангажованості уряду А. Волошина, прорахунках і помилках його діяльності, що дійсно мали місце, скільки в тому, що за тих внутрішньополітичних й внутрішньоекономічних і, особливо, міжнародних умов, що склалися у 1938–1939 рр. в краї і навколо нього, Карпатська Україна не мала реальної можливості повноцінно функціонувати як автономна, а тим більше – самостійна держава.

Незважаючи на карпатоукраїнсько-німецьке зближення і загравання уряду Німеччини з українськими політичними силами, Угорщина не відмовлялась від своїх претензій на всю територію Закарпаття: її приготування до вторгнення на територію Карпатської України не припинялися ні на мить. Втім, останнє слово в розв’язанні проблеми Закарпаття належало Німеччині, яка певний час приховувала свої справжні наміри й притримувала Угорщину від агресії. Наприкінці 1938 – початку 1939 р. в дипломатичних колах і громадськості європейських держав навіть склалося враження, що Третій рейх підтримує Карпатську Україну з метою гарантування її незалежності й використання як «П’ємонту» для об’єднання навколо неї всіх українських земель. Галас, піднятий з цього приводу європейською пресою, в деякій мірі насторожив Угорщину й Польщу, а також викликав відому саркастичну реакцію Й. Сталіна на XVIII з’їзді ВКП(б), що свідчило про незацікавленість СРСР в існуванні Карпатської України.

Рішення А. Гітлера 6 березня 1939 р. остаточно ліквідувати ЧСР зняло будь-які покрови з політики Німеччини. Не бажаючи надто посилювати свою союзницю Угорщину приєднанням до неї Словаччини, вона ініціювала проголошення незалежності останньої. 12 березня А. Гітлер дав згоду регенту Угорщини М. Горті на окупацію Карпатської України. В ці критичні березневі дні її автономний уряд, що готувався до відкриття сойму Карпатської України, призначеного президентом ЧСР Е. Гахою на прохання А. Волошина на 15 березня 1939 р., все ще покладав надії на німецьке заступництво перед угорським вторгненням. Увечері 14 березня, щойно дізнавшись про проголошення самостійності Словаччини, що свідчило про остаточний державний розпад ЧСР, і скупчення угорських військ на кордонах з Карпатською Україною, А. Волошин офіційно проголосив її незалежною державою і назвав склад нового уряду: прем’єр – А. Волошин, закордонні справи – Ю. Ревай, внутрішні справи – Ю. Перевузник, господарство – С. Клочурак, фінанси й комунікації – Ю. Бращайко, здоров’я і соціальна опіка – М. Долинай. Після цього до Берліна була відправлена телеграма: «Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем’єр-міністр доктор Волошин. Хуст». Окремі підрозділи угорських військ тим часом вже перейшли кордони Карпатської України, а відповіді з Берліна не було. Вранці 15 березня уряд А. Волошина ще раз звернувся до Берліна з конкретним запитанням, чи віддала Німеччина Карпатську Україну Угорщині. Лише після цього відомство Ріббентропа через свого консула в Хусті порадило А. Волошину «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у даній ситуації, на жаль, не може взяти Карпатську Україну під протекторат».