Уряди Карпатської України - історія

Розпускаючи політичні партії, прем’єр А. Волошин дав дозвіл на створення лише однієї політичної партії під назвою «Українське Національне Об’єднання» (УНО). Кістяк його склали представники вищеназваних чотирьох пропрезидентських партій. Вона, по суті, була державною партією, створеною розпорядженням уряду, а її статут і програма були витримані в рамках ідеології інтегрального націоналізму, привнесеної на Закарпаття діячами ОУН.

24 січня 1939 р. був іменований центральний провід УНО, який очолив голова Української Народної Ради Ф. Ревай (брат міністра Ю. Ревая). А вже 27 січня проводом УНО було сформовано список кандидатів у посли (депутати) до сойму Карпатської України із 32 осіб – переважна більшість з них була членами УНО. Очолювали список «Батько, Прем’єр о. Августин Волошин та міністр Юліян Ревай». Розпочалася активна пропагандистська робота, щоб переконати населення краю у необхідності проведення виборів до парламенту Карпатської України на безальтернативній основі й голосуванні за одним списком кандидатів (це суперечило законодавству ЧСР про вибори, згідно з яким висування кандидатів здійснюється тільки на багатопартійній основі). Сотні листівок в містах і населених пунктах Карпатської України закликали усіх мешканців прийти на вибори й одностайно голосувати за список УНО. Лише в останній день перед виборами проводом УНО було влаштовано 64 публічних зборів.

Вибори до сойму відбулися 12 лютого 1939 р. і стали чи не найважливішою віхою в процесі реалізації автономних прав краю. Їх результат, за свідченням очевидців, «був так надзвичайно успішний..., що заскочив своєю несподіванкою не тільки ворогів, але і приятелів Карпатської України». Із 92,5 % населення, що взяли участь у виборах (265 тис. осіб), 92,4 % проголосували за УНО. В цілому, на думку фахівців-істориків, «вибори пройшли в спокійній поважній атмосфері» 38, «на задовільному рівні без значних порушень, а їх наслідки можна вважати достовірними». Окремі дослідники стверджували, однак, що вибори «перетворилися у відвертий політичний фарс» 40, а «їх результати – фальсифіковані». Навряд чи останні твердження є коректними й достатньо аргументованими. Особливо якщо врахувати, що населення навіть при одному виборчому списку мало певну можливість вибору: в столиці Карпатської України Хусті, наприклад, було зафіксовано більше 2 тис. голосів проти УНО, а загалом його список не підтримало більше 20 тис. голосуючих, що були проти або подали недійсні бюлетені. Але головне полягало в тому, що перші в історії Закарпаття вибори до власного представницького й законодавчого органу нарешті відбулися. Їхні результати засвідчили схвалення основною частиною закарпатських українців курсу Кабінету міністрів Карпатської України А. Волошина на утвердження національної державності.

На жаль, у порівнянні з успішними наслідками політичної діяльності уряду А. Волошина, значно скромнішими були результати його господарської діяльності. Вкрай скудні економічні ресурси й можливості автономного краю після приєднання найбільш розвинутої в економічному відношенні частини Закарпаття до Угорщини, постійний дефіцит бюджету Карпатської України, бар’єр цілої низки зовнішніх факторів, пріоритетна увага активній політичній діяльності, боротьбі з «ворогами української нації» практично не дали уряду серйозно зайнятися соціально-економічними та культурними проблемами краю.Щоправда, планів і намірів в цьому напрямі в уряду Карпатської України було чимало. 19 листопада 1938 р. Українська Народна Рада в Хусті видала «Маніфест до українського народу», в якому були накреслені головні пункти господарської програми уряду А. Волошина. На перший план висувались проведення земельної реформи, розвиток хліборобства й виноградарства, піднесення скотарства й молочарства. Але для уряду найголовніше завдання полягало в тому, щоб забезпечити місцеве населення продуктами харчування. До того ж постійно підвищувалися ціни на продукти, хоча заробітна плата залишалася без змін.

Щоб запобігти голоду, особливо в гірських районах, автономний уряд пішов на скасування деяких податків. В лютому 1939 р. на його вимогу міністерство господарства ЧСР додатково виділило 300 тис. крон для проведення акції надання допомоги найбіднішому населенню краю. Тоді ж уряд Карпатської України «призначив півмільйона крон на харчеву акцію бідних дітей». Однак разові допомогові акції не могли істотно поліпшити становище. Неспроможність вирішити цю проблему власними силами змусила А. Волошина шукати допомоги за кордоном. Почалися поставки кукурудзи з Румунії, розглядалося питання про обмін закарпатського лісу й солі на зерно з урядами Німеччини та Угорщини. Водночас проводилась певна робота з поліпшення страхування й пенсійного забезпечення населення: в Хусті, зокрема, був створений Краєвий уряд робітничого забезпечення.

Уже з перших днів своєї діяльності автономний уряд А. Волошина зіткнувся ще з одною складною проблемою – безробіттям. Кількість безробітних постійно збільшувалась за рахунок галичан, що нелегально переходили польсько-чеський кордон, втікачів з території, окупованої Угорщиною, а також через припинення окремих видів робіт. Одночасно відбувалась рееміграція закарпатців в пошуках роботи за кордон. З метою поліпшення становища уряд Карпатської України в січні 1939 р. розпочав переговори з урядом Німеччини, ЧСР і деяких інших країн про можливість для закарпатців виїжджати на заробітки за кордон. Така домовленість була досягнута, і кільком партіям робітників вдалося поїхати на сезонні роботи до Німеччини й ЧСР, хоча це не зняло хронічну для Закарпаття проблему безробіття.