Уряди Карпатської України - історія
Незабаром при Кабінеті міністрів А. Волошина були створені служба безпеки, управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди. Останній з метою інформування населення про діяльність уряду видавав «Бюлетень пресової служби». Щодня масовим накладом виходила урядова газета «Нова свобода», редакцію якої очолював відомий громадсько-політичний діяч і письменник В. Гренджа-Донський. Автономний уряд надавав особливого значення політичній та пропагандистській роботі, що пояснювалося як необхідністю мобілізації зусиль населення краю на розбудову української держави, так і підривною діяльністю проти неї з боку Угорщини і Польщі, нападами терористів з цих країн на населені пункти Закарпаття, антиукраїнською пропагандою проугорської п’ятої колони серед його мешканців, а також загостренням час від часу українсько-чеських відносин.
Уряду А. Волошина за порівняно короткий відрізок часу вдалося переконати населення в необхідності всенародного захисту кордонів краю. На початку листопада була утворена організація народної оборони – Карпатська Січ. Вона являла собою напіввійськову організацію (її члени не були озброєні) для військового вишколу учасників українського національного руху і організації оборони Карпатоукраїнської держави. Перші січові загони стали формуватися ще на початку 30-х р. в містечку Ясіня (нині смт Рахівського р-ну Закарпатської обл.) за ініціативи одного з керівників Гуцульської Республіки (1919 р.) Д. Климпуша. Спочатку це були протипожежні та культурно-просвітні товариства. Однак загострення міжнародної ситуації навколо ЧСР і бажання закарпатців допомогти чехословацьким військам захищати територію автономного краю змусило провідників української держави прискорити створення місцевих збройних сил. За підтримки міністерства внутрішніх справ, а також керівництва ОУН та завдяки фінансовій допомозі української діаспори команди Карпатської Січі виникли практично в кожному великому населеному пункті краю. Загальна кількість вишколених січовиків становила близько 2 тисяч. Керівництво цими командами (січовими відділами) на місцях здійснювала Головна команда на чолі з командантом Карпатської Січі Д. Климпушем, що перебувала в Хусті.
Звістку про надання автономії Закарпаттю і особливо початок розбудови Карпатоукраїнської держави урядом А. Волошина з великим захопленням сприйняли українці в усьому світі. Про підтримку українського уряду й готовність всіляко допомагати розбудові молодої автономної держави свідчать сотні листів і телеграм національно свідомих українців з різних країн, що надходили до канцелярії А. Волошина. Крім моральної підтримки, українці США, Канади, країн Європи відгукнулися на звернення уряду А. Волошина та Української Народної Ради до українців зарубіжних країн з проханням про допомогу та із закликом до співпраці. Ними, зокрема, створювалися різноманітні «Допомогові комітети», «Національні фонди допомоги Карпатській Україні», організовувався збір коштів, медикаментів, продовольства тощо. З метою залучення необхідних краю спеціалістів із різних галузей народного господарства 10 грудня 1938 р. було створене українське емігрантське бюро на Карпатській Україні. Воно, як зазначалося в урядовому рішенні, «збирає й систематизує заяви українських емігрантів щодо служби в державних, громадських і приватних установах та закладах». Чимало вкрай потрібних молодій автономній державі фахівців з числа українських емігрантів зарубіжних країн отримувало карпатоукраїнське підданство і відповідно чехословацьке громадянство, що давало їм змогу легально працювати в Закарпатті.Особливу активність в цьому виявляли українці Галичини. Вони бачили в Карпатській Україні відродження Соборної України, за яку боролись у 1918–20-х рр. і до розбудови якої хотіли зробити свій внесок. Протягом всього короткочасного існування Карпатоукраїнської держави закарпатці постійно відчували як моральну підтримку, так і матеріальну та безпосередню допомогу галичан. Незважаючи на репресивні заходи польських властей, вони сотнями нелегально переходили польсько-чеський кордон з бажанням особисто допомогти молодій автономній державі своїми знаннями, набутим досвідом і працею. В урядових структурах автономного краю в центрі й на місцях, в українських школах і національно-культурних осередках, в народному господарстві й січових загонах працювали й діяли сотні галицьких українців.
Разом з тим їх активні дії, особливо радикально налаштованих членів ОУН, а їх було чимало серед галичан, ускладнювали політичну ситуацію та міжнародне становище Карпатської України, зокрема українсько-польські відносини, а також сприяли загостренню суперечностей в самому українському таборі. Автономний уряд А. Волошина постійно відчував тиск і опозицію з боку молодих радикальних націоналістів, які перебували в державних і партійних структурах та в керівництві Карпатської Січі й настійно вимагали більш рішучих дій, зокрема по відношенню до чехів і празької влади. Дослідник джерел з міжвоєнної історії Закарпаття М. Болдижар з цього приводу небезпідставно відзначає: галицькі емігранти активно переконували прем’єра А. Волошина в тому плані, «що Закарпаття в даних конкретних історичних умовах повинне стати центром об’єднання всіх українських земель в єдиній соборній Українській державі. Саме ця ідея була однією з причин того, що все частіше і настирливіше почало ставитися питання про офіційну зміну назви автономної одиниці».
17 листопада, наприклад, керівництво Української Народної Ради надіслало телеграму голові чехословацького уряду й Законодавчій комісії парламенту ЧСР такого змісту: «Є неспірним, що наш народ є народом українським, а не руським, то є великоруським. Тому назва Підкарпатська Русь не відповідає дійсності. Українська Народна Рада, яка проголосила р. 1919 прилучення нашого народу до республіки як народня репрезентантка українського населення в інтересі консолідації та спокійного розвитку цього краю домагається, щоб в новій Конституції була ужита урядова назва цього краю: Карпатська Україна. Тим буде нещасне язикове питання раз на все вирішене. Домагаємося того й тому, бо під плащем русскости провадилася і провадиться протидержавна чинність та мадярська іридента».